Сентенция - Лицей

Мы не являемся — мы становимся,

Что-то теряя, мы обретаем.

Изобретаем и следом за совестью,

Душами тянемся, силами таем.

Но не таим, не даём даже повода

Нам говорить, что не стали мы сами.

Бродим лесами и вроде, как по воду,

Ходим, как по воду, за небесами.

И никогда, даже в самом отчаянии,

Мы не теряем надежды на лучшее.

Что-то такое, чего не встречали мы —

Добрую Фею Счастливого Случая.

Мы не являемся — мы становимся,

Мы проявляемся, как на плёнке,

Так и до старости — с каждою новостью

Мы обновляемся, копим силёнки.

Верим и верим — и не разуверимся,

Просим — и не допроситься боимся.

То забываем, на это надеемся,

Мы не являемся — мы стремимся.

И никогда, даже в самом отчаянии,

Мы не теряем надежды на лучшее.

Что-то такое, чего не встречали мы —

Добрую фею счастливого случая.

Ми не є — ми становимося,

Щось втрачаючи, ми повертаємо.

Винаходимо і слід за совістю,

Душами тягнемося, силами таємо.

Але не таєм, не даємо навіть приводу

Нам говорити, що не стали ми самі.

Бродимо лісами і начебто, як з води,

Ходімо, як з воду, за небесами.

І ніколи, навіть у самому розпачі,

Ми не втрачаємо надії на краще.

Щось таке, чого не зустрічали ми —

Добру Фею Щасливого випадку.

Ми не є — ми становимося,

Ми виявляємося, як на плівці,

Так і до старості з кожною новиною

Ми оновлюємося, накопичуємо сили.

Віримо і вірим — і не звіримося,

Просимо і не допитатися боїмося.

То забуваємо, на це сподіваємось,

Ми не є - ми прагнемо.

І ніколи, навіть у самому розпачі,

Ми не втрачаємо надії на краще.

Щось таке, чого не зустрічали ми —

Добру фею щасливого випадку.