Радуюсь - Лицей

Радуюсь, ещё осталось много

Впереди счастливых, долгих лет.

Солнцем освещённая дорога

И в конце дороги яркий свет.

И пускай порой пустым обманом

Тешится мятежная душа.

Ищет путь на ощупь, чуть дыша,

И сомненьем сотканных туманов.

Может быть однажды забреду

В темноте на огонёк случайный,

Отведу нечаянно беду,

Невзначай обрадую в печали.

От ненастных дней своих вдали,

От любви очнувшись, как от боли,

Сердце встрепенётся, и на волю

Вырвется из будничной петли.

И опять рассвет, и снова в путь,

Ранним утром под ноги не глядя,

Оглянусь потом, когда-нибудь,

А пока с собой не в силах сладить.

Без оглядки вдаль уводит след,

Пройдено пока ещё немного,

Солнцем освещённая дорога,

И в конце дороги яркий свет.

Солнцем освещённая дорога,

И в конце дороги яркий свет.

Яркий свет…

На начало

Ветер

Ветер зовёт торопливой походкой

За горизонты гранью нечёткой,

Волосы треплет, как давний знакомый,

Водит-уводит всё дальше от дома.

Солнце, зашторив, спросит у неба:

«Что за просторы, там, где я не был?»

И не дождавшись скоро ответа,

Вновь улетает странствовать где-то.

Словно забытая тайна в небе блеснёт,

И за спиной догорает,

Голосом чистым поёт,

Облаком тает.

Как неприкаянный ветер будем летать,

Солнечными небесами,

Что пожелаем узнать,

Знаем мы сами.

А помнишь просторы где вместе летали?

Дальние долы, вольные дали.

Ветер небесный, он не обманет,

Снова напомнит, снова поманит.

Словно забытая тайна в небе блеснёт,

И за спиной догорает,

Голосом чистым поёт,

Облаком тает.

Как неприкаянный ветер будем летать,

Солнечными небесами,

Что пожелаем узнать,

Знаем мы сами.

Словно забытая тайна…

Радію, ще залишилося багато

Попереду щасливі, довгі роки.

Сонцем освітлена дорога

І в кінці дороги яскраве світло.

І нехай часом порожнім обманом

Тішиться бунтівна душа.

Шукає шлях на дотик, трохи дихаючи,

І сумнівом зітканих туманів.

Може бути одного разу забреду

У темряві на вогник випадковий,

Відведу ненароком біду,

Ненароком порадую в печалі.

Від ненастних днів своїх вдалині,

Від любові прокинувшись, як від болю,

Серце стрепенеться, і на волю

Вирветься з буденної петлі.

І знову світанок, і знов у шлях,

Раннього ранку під ноги не дивлячись,

Озирнуся потім, колись,

А поки з собою не силах улагодити.

Без оглядки вдалину веде слід,

Пройдено поки що небагато,

Сонцем освітлена дорога,

І в кінці дороги яскраве світло.

Сонцем освітлена дорога,

І в кінці дороги яскраве світло.

Яскраве світло…

Початок

Вітер

Вітер кличе квапливою ходою

За горизонти гранню нечіткою,

Волосся тріпає, як давній знайомий,

Водить-відводить все далі від будинку.

Сонце, зашторивши, запитає у неба:

«Що за простори, там, де я не був?»

І не дочекавшись скоро відповіді,

Знову відлітає мандрувати десь.

Немов забута таємниця в небі блисне,

І за спиною догоряє,

Голосом чистим співає,

Хмарою тане.

Як неприкаяний вітер літатимемо,

Сонячними небесами

Що побажаємо дізнатися,

Знаємо ми самі.

А пам'ятаєш простори де разом літали?

Далекі долини, вільні дали.

Вітер небесний, він не обдурить,

Знову нагадає, знову поманить.

Немов забута таємниця в небі блисне,

І за спиною догоряє,

Голосом чистим співає,

Хмарою тане.

Як неприкаяний вітер літатимемо,

Сонячними небесами

Що побажаємо дізнатися,

Знаємо ми самі.

Немов забута таємниця.