Hortense - Les Fatals Picards

Hortense a soufflé tant de bougies

Et vu fleurir autant de printemps

Que l’hiver un matin sans faire de bruit

A versé sur elle ses neiges d’antan

Il est grand temps de dire adieu

À ce qui faisait son bonheur

Le p’tit pavillon de banlieu

Et son jardin planté de fleur

Quant au vin blanc sous les tonnelles

Qui lui rappelle ses vingt ans

Elle chantera avec une autre vieille

Dans cette retraite loin de Nogent

Hortense ne regardait jamais

Les aiguilles des horloges

Qui pourtant tournaient

Elle pensait ne jamais

Subir le poids des ans

Cette putain de dérive des incontinents

Désormais seule dans son fauteuil

Dans cette chambre au mur tapissé

De photos qui sont autant de deuil

Qu’il y a de jours dans l’année

Elle pleure le temps des cerises

Même celui du muguet

Des amours qu’elle a connue exquise

Dans la douceur des premiers mais

Le dimanche est un jour de gloire

Et cerise sur le gâteau

Quand sa descendance viens la voir

Entre ses heures et ses

C’est pas une famille

C’est du malheur en pire

D’la chair à notaire

D’la graine de mafieu

Attendant l’héritage

Et ses derniers soupirs

Le donnera le signal

De son bonheur entre eux

Quand elle aura gagné ses ailes

Qu’importe qu’elle monte au paradis

La seule chose qu’elle demande pour elle

C’est de ne jamais revoir ces pourris

Qui du pavillon de banlieu

Et du jardin planté de fleur

N’ont rien trouvé à faire de mieux

Qu’une aire de jeu pour promoteur

Гортензія задула стільки свічок

І бачив, як багато весни цвітуть

Тієї зими одного ранку, не видавши жодного звуку

Вилив на неї свої минулі сніги

Настав час прощатися

До того, що зробило її щасливою

Маленький заміський павільйон

І сад його засаджений квітами

Щодо білого вина під альтанками

Що нагадує йому двадцять років

Вона співатиме з іншою старою

У цьому відступі далеко від Ножанта

Гортенз ніколи не дивилася

Стрілки годинників

який все ж таки повернувся

Вона думала ніколи

витримати вагу років

Цей проклятий нестриманий дрейф

Тепер сама в кріслі

У цій кімнаті обклеєна шпалерами стіна

Фотографії, які так скорботні

Що в році є дні

Вона плаче вишневий час

Навіть при молочниці

З кохання вона знала вишукане

У солодощі першого але

Неділя – день слави

І глазур'ю на торті

Коли її нащадки приходять до неї

Між його годинами і його

Це не сім'я

Не щастить тільки гірше

Нотаріус м'ясо

Насіння мафії

в очікуванні спадщини

І його останні подихи

Дасть сигнал

Про його щастя один з одним

Коли вона здобула свої крила

Неважливо, чи вона підніметься на небо

Єдине, чого вона просить для себе

Більше ніколи не бачити цих гнилих людей

Хто із заміського павільйону

І сад засаджений квітами

Не знайшов нічого кращого

Просто майданчик промоутера