Carito - Leon Gieco, Maxi Lemos

en un banco en la ciudad,

con tu mirada

recordando el litoral.

Tu suerte quiso estar partida:

mitad verdad, mitad mentira,

como esperanza de los pobres prometida.

Andando solo

bajo la llovizna gris,

fingiendo duro

que tu vida fue de aqui.

Porque cambiaste un mar de gente,

por donde gobierna la flor?,

mira que el rio nunca regalo el color.

Carito: suelta tu pena,

se haga de amante tus lagrimas

entre mis cuerdas.

Carito: suelta tu piedra

para volar como el zorzal

en primavera.

En Buenos Aires

los zapatos son modernos,

pero no lucen

como en la plaza de un pueblo.

Deja que tu luz chiquitita

hable en secreto a la cancion

para que te ilumine un poco mas el sol.

Cualquier semilla

cuando es planta quiere ver

la misma estrella

de aquel atardecer;

que la salvo del pico agudo,

refugiandola a lo oscuro

de la gaviota, arrasadora de los surcos.

Carito: yo soy tu amigo,

me ofrezco arbol

para tu nido.

Carito: suelta tu canto

que el abanico

de mi acordeon

lo esta esperando.

в банку в місті,

з твоїм поглядом

запам'ятовуючи берегову лінію

Твоя доля хотіла розділити:

половина правди, половина брехні,

як обіцяна надія бідних.

гуляючи один

під сірим дощем,

прикидаючись важко

що твоє життя було звідси.

Бо ти змінив море людей,

Де править квітка?

подивіться, що річка ніколи не давала кольору.

Каріто: відпусти свій смуток,

твої сльози стають коханцем

Між моїх струн

Каріто: скинь свій камінь

літати як дрізд

навесні.

У Буенос-Айресі

взуття сучасне,

але вони не дивляться

як на міській площі.

Нехай ваш маленький світло

говорити таємно до пісні

щоб сонце світило вас трохи більше.

будь-яке насіння

коли це рослина хоче побачити

та сама зірка

того вечора;

що врятувала її від гострої вершини,

приховуючи її в темряві

чайки, руйнівниці борозен.

Каріто: Я твій друг,

Я пропоную собі дерево

для свого гнізда.

Каріто: випусти свою пісню

що вентилятор

мого акордеона

чекає на вас.