Mi dispiace - Laura Pausini

Mamma ho sognato che bussavi alla mia porta

E un po' smarrita ti toglievi i tuoi occhiali

Ma per vedermi meglio e per la prima volta

Sentivo che sentivi che non siamo uguali

Ed abbracciandomi ti sei meravigliata

Che fossi cosi' triste e non trovassi pace

Da quanto tempo non ti avevo piu' abbracciata

E in quel silenzio ho detto piano… mi dispiace!

Pero' e' bastato quel rumore

Per svegliarmi

Per farmi piangere e per farmi ritornare

La mia infanzia a tutti quei perduti giorni

Dove l’estate il cielo diventava mare

Ed io con le mie vecchie bambole ascoltavo

Le fiabe che tu raccontavi a bassa voce

E quando tra le tue braccia io mi addormentavo

Senza sapere ancora di essere felice.

Ma a sedici anni io pero' sono cambiata

E com’ero veramente adesso mi vedevo

E mi sentii ad un tratto sola e disperata

Perche' non ero piu' la figlia che volevo

Ed e' finita li' la nostra confidenza

Quel piccolo parlare che era un grande aiuto

Io mi nascosi in una gelida impazienza

E tu avrai rimpiantio il figlio che non hai avuto.

Oramai passavo tutto il tempo fuori casa

Non sopportavo le tue prediche per nulla

E incominciai a diventare anche gelosa

Perche' eri grande irraggiungibile e piu' bella

Mi regalai cosi' ad un sogno di passaggio

Buttai il mio cuore in mare dentro una bottiglia

E persi la memoria mancando di coraggio

Perche' mi vergognavo di essere tua figlia!

Ma tu non bussi alla mia porta e inutilmente

Ho fatto un sogno che non posso realizzare

Perche' ho il pensiero troppo pieno del mio niente

Perche' l’orgoglio non ti vuole perdonare

Poi se bussassi alla mia porta per davvero

Nmon riuscirei nemmeno a dirti una parola

Mi parleresti col tuo sguardo un po' severo

Ed io mi sentirei un’altra volta sola.

Percio' ti ho scritto questa lettera confusa

Per ritrovare almeno in me un po' di pace

E non per chiederti tardivamente scusa

Ma per riuscire a dirti mamma… mi dispiace!

Non e' piu' vero che di te io mi vergogno

E la mia anima lo sento ti assomiglia

Aspettero' pazientemente un altro sogno.

Ti voglio bene mamma… scrivimi…tua figlia.

Мамо, мені наснилося, що ти стукаєш у мої двері

І трохи розгубився ти зняв окуляри

Але щоб побачити мене краще і вперше

Я відчував, що ти відчув, що ми не однакові

І, обіймаючи мене, ти дивувався

Що я був таким сумним і не знайшов спокою

Як довго я тебе не обіймав

І в тій тиші я тихо сказав... Вибач!

Але цього шуму було достатньо

Щоб мене розбудити

Щоб я заплакала і щоб я повернувся

Моє дитинство всім тим втраченим дням

Де влітку небо стало морем

І я слухала зі своїми старими ляльками

Казки, які ти розповіла напівголосом

І коли в твоїх обіймах я заснув

Ще не знаючи, що він щасливий.

Але в шістнадцять я змінився

І таким, яким я був насправді, я побачив себе

І раптом я відчула самотність і відчай

Тому що я більше не була тією дочкою, яку хотіла

І на цьому наша впевненість закінчилася

Ця маленька розмова, яка була великою допомогою

Я ховався в холодному нетерпінні

І ви пошкодуєте про дитину, яку у вас не було.

До цього часу я проводив весь свій час далеко від дому

Я зовсім не міг терпіти твоїх проповідей

І я теж почав ревнувати

Бо ти був великий недосяжний і красивіший

Тож я віддав себе минаючим сном

Я кинув своє серце за борт у пляшку

І я втратив пам’ять через брак мужності

Бо мені було соромно бути твоєю дочкою!

Але ти в мої двері не стукаєш і даремно

У мене була мрія, яку я не можу здійснити

Тому що я занадто багато думав про своє нічого

Бо гордість не хоче тобі прощати

Тоді, якщо ти постукаєш у мої двері по-справжньому

Я навіть слова не міг сказати тобі

Ти б розмовляв зі мною своїм трохи суворим поглядом

І я б почувалася самотньою ще раз.

Тож я написав тобі цього заплутаного листа

Щоб хоч якийсь спокій знайшов у мені

І щоб із запізненням не вибачатися

Але щоб мати можливість розповісти тобі, мамо... Пробач!

Це вже неправда, що мені за вас соромно

І я відчуваю, що моя душа схожа на тебе

Я терпляче чекатиму ще однієї мрії.

Я люблю тебе мамо ... напиши мені ... твоя дочка.