Paradox - Landscapes

This world can’t leave me, while this world won’t fall

I’m trapped and unhinged, I still feel the same

Spoken foundations on a promise that soon I’ll change

Oh, how I wish I could change

I lean against the steady breeze pillar wind, fists tight, among a thousand

saints

I catch a carrying whisper, of secrets picked up, from what I left behind

But like the book that weighs you down I’m bound with leather skin

A broken spine and missing pages, a lost key lock with no way in

I was naive to presume I could just shake it off, or make it stop

Cause when you think about the things you had there’s a pressure of what you

lost

But this world can’t leave me

This world won’t die

So this is my end it seems, this is the fall enhanced with weight handwritten

in faith

A paradox beneath a sea of stars, they’re taking me back

When nothing fell to this earth, nothing fell to this earth

There is only a handful of time so I’m kissing regret goodbye

Cemetery

Цей світ не може покинути мене, поки цей світ не впаде

Я потрапив у пастку й розгублений, я все ще відчуваю те саме

Висловлені основи обіцянки, що незабаром я зміниться

О, як би я хотів змінитися

Я притуляюся до стійкого вітру, міцного кулака, серед тисячі

святі

Я вловлю ненадійний шепіт таємниць, піднятих із того, що залишив

Але, як книга, яка вас обтяжує, я переплетений шкіряною шкірою

Зламаний хребет і відсутні сторінки, втрачений ключовий замок без доступу

Я був наївним припускати, що можу просто позбутися або змусити це зупинитися

Бо коли ви думаєте про те, що у вас було, ви відчуваєте тиск на те, що ви

втрачено

Але цей світ не може покинути мене

Цей світ не вмре

Тож це мій кінець здається це падіння, посилене рукописною вагою

у вірі

Парадокс під морем зірок, вони повертають мене назад

Коли нічого не впало на цю землю, нічого не впало на цю землю

Є лише части часу, тому я цілую на прощання з жалем

Кладовище