La Vida Moderna - La Habitacion Roja

Ya no quiero verte si no puedo ser tuyo

Se acaba septiembre y no estaremos juntos

Madres adelgazando, hijos intoxicados

Generación perdida, tantos sueños en ruina

La vida moderna es nuestra condena

Las prisas, las penas y los pisos de treinta…

Ya no quiero verte, no soy tu enfermera

Se acaba septiembre y no vale la pena

Mi enhorabuena, ya no hay quien te quiera…

No te queda nada, te has metido hasta el cielo

La vida moderna es nuestra condena

Las prisas, las penas y los pisos de treinta

Deberiamos dejarnos de chapuzas y de inventos

Y perdernos por los bosques que aún no conocemos

Lo tuvimos en las manos y lo dejamos escapar

Ahora te has dado cuenta de que no hay vuelta atrás

Lo tuvimos en las manos y también ante el espejo

Y saltó en mil pedazos, hizo polvo nuestros sueños

La vida moderna es nuestra condena

Las prisas, las penas y los pisos de treinta

Deberiamos dejarnos de chapuzas y de inventos

Y perdernos por los bosques que aun no conocemos

Y ser como el sol de otoño, escaparnos de verdad

No nos echará de menos esta mierda de ciudad…

Y ser como el sol de otoño y dejarlo todo…

Y ser como el sol de otoño y dejarlo todo…

Я більше не хочу тебе бачити, якщо не можу бути твоєю

Вересень закінчився і ми не будемо разом

Матері худнуть, діти в стані алкогольного сп'яніння

Втрачене покоління, стільки зруйнованих мрій

Сучасне життя - це наша загибель

Поспіх, біль і тридцятиповерховий...

Я більше не хочу тебе бачити, я не твоя нянька

Вересень закінчився і не варто

Мої вітання, більше немає нікого, хто любить тебе...

Тобі нічого не залишилося, ти потрапив у рай

Сучасне життя - це наша загибель

Поспіх, біль і тридцятиповерхівка

Ми повинні припинити вигадки та винаходи

І заблукати в лісі, якого ми досі не знаємо

Ми мали це в наших руках, і ми дозволили йому вислизнути

Тепер ви зрозуміли, що шляху назад немає

Ми мали його в руках, а також перед дзеркалом

І воно розбилося на тисячу шматків, розбило наші мрії

Сучасне життя - це наша загибель

Поспіх, біль і тридцятиповерхівка

Ми повинні припинити вигадки та винаходи

І заблукати в лісі, якого ми досі не знаємо

І будь, як осіннє сонце, втекай по-справжньому

Це лайно місто не пропустить нас...

І будь, як осіннє сонце, і покинь усе...

І будь, як осіннє сонце, і покинь усе...