Donde No Exista el Miedo - La Habitacion Roja

Pasan los días tan lentos

Que ya no recuerdas cuándo empezó

Esta deriva que ahoga, que asfixia

Que no nos deja respirar

Las ilusiones se pierden de vista

Y empieza a calar el dolor

Esta guerra la vamos a vivir en color

Tú me querías y yo te quería

No necesitábamos más

Pero fuimos recortando derechos

Quedándonos del revés

Dimos la espalda a lo bueno

Y acabé olvidando para beber

Las cosas del derecho nunca nos salen bien

¿Cómo vamos a escaparnos

De este círculo vicioso?

Ataremos nuestras sábanas

Salvaremos las distancias

Y el miedo, el que hicieron nuestro

Miro hacia adentro y siempre te encuentro

Pero no puedo reaccionar;

Estas pastillas me dejan planchado

Y así no puedo contestar

Y mis arrugas no son más que dudas

Porque un nuevo amanecer

Nos trae más de lo mismo

Y eso es menos que ayer

¿Cómo vamos a escaparnos

De este círculo vicioso?

Ataremos nuestras sábanas

Salvaremos las distancias

Escapamos esta noche

Saltaremos al vacío

Empezaremos de nuevo

Donde no existe el miedo

Su miedo, el que hicieron nuestro

Cuando despiertes, empieza de nuevo

Y abre los ojos de par en par

Piensa en la historia, mantén la memoria

No dejes que vuelva a pasar

Tal vez no hay respuestas

Pero sí conciencias y responsabilidad

Hay tanto resentimiento que amar es vital

Hay tanto resentimiento que amar es vital

Hay tanto resentimiento que amar es vital

Vital

Vital

дні минають так повільно

Що ти вже не пам’ятаєш, коли це почалося

Цей дрейф, що задихає, що задихає

що не дає нам дихати

Ілюзії втрачаються з поля зору

І біль починає заглиблюватися

Ми переживемо цю війну в кольорі

Ти любив мене, і я любив тебе

більше нам не потрібно було

Але ми урізали права

залишаючись догори ногами

Ми відвернулися від добра

І в підсумку я забув пити

Справи ніколи не йдуть добре для нас

Як ми будемо тікати

З цього порочного кола?

Ми зв’яжемо наші простирадла

Ми збережемо відстані

І страх, той, що створив наш

Я дивлюся всередину і завжди знаходжу тебе

Але я не можу реагувати;

Ці таблетки залишають мене праскою

І тому я не можу відповісти

А мої зморшки — не що інше, як сумніви

Бо новий світанок

Це приносить нам більше того ж

І це менше, ніж учора

Як ми будемо тікати

З цього порочного кола?

Ми зв’яжемо наші простирадла

Ми збережемо відстані

ми втечемо сьогодні ввечері

Ми стрибнемо в порожнечу

ми почнемо знову

де немає страху

Їхній страх, той, який вони зробили нашим

Коли ви прокинетеся, почніть знову

І широко розплющи очі

Подумай над казкою, збережи пам’ять

Не дозволяйте цьому повторитися

можливо немає відповідей

Але так совість і відповідальність

Так багато образи, що любов є життєво важливою

Так багато образи, що любов є життєво важливою

Так багато образи, що любов є життєво важливою

життєво важливий

життєво важливий