Spojrzenie za siebie - Krzysztof Zalewski

W wieczystym migotaniu zdarzeń

Wędrując w czasie nieskończenie

Znalazłem się u progu marzeń

Przed labiryntem przeznaczenia

Aż wszedłem do Świątyni Ciała

Przez Boga drzwi otwarte

Na Jego Cześć, na Chwałę

Ludzkości rozpocząłem kartę

I miałem być w skromności piękny

Upiększać wszystkie miejsca sobą

Lecz gdy za siebie spojrzę - jęknę

Tak brzydką stałem się osobą

Jak bezrozumny pasterz na pastwiskach

Pasając niezliczone bydła

Zdeptałem traw dywany na klepiska

Aż Anioł Stróż opuścił skrzydła

I spadłem z tryumfalnych wież patosu

Misteria intryg tylko knując

Fanfaron zabłąkany pył Kosmosu

Oszpecam się cywilizując

I spadłem z tryumfalnych wież patosu

Misteria intryg tylko knując

Fanfaron zabłąkany pył Kosmosu

Oszpecam się cywilizując, cywilizując

У вічному миготінні подій

Блукання в часі безкінечно

Я опинився на межі мрії

Перед лабіринтом долі

Поки я не увійшов до Храму Тіла

Двері відчинені Богом

На його честь, на славу

Людство почало картку

І я мала бути красивою в скромності

Прикрасьте собою всі місця

Але коли я озираюся назад - я стогна

Я став такою потворною людиною

Як бездумний пастух на пасовиськах

Пасуть незліченну худобу

Я розтоптав трав’яні килими до гумна

Поки Ангел-Хранитель не опустив крила

І я впав з тріумфальних веж пафосу

Загадки інтриги лише задумом

Фанфарон бродячий пил Космосу

Я спотворюю себе цивілізацією

І я впав з тріумфальних веж пафосу

Загадки інтриги лише задумом

Фанфарон бродячий пил Космосу

Я спотворюю себе цивілізацією, цивілізацією