Рассветы - Кристина Орбакайте

Рисовала тебя на холсте темноты,

Твои: губы, глаза, волосы, плечи.

Собирала тебя из осколков мечты,

Повторяла себе: это навечно.

Обнимала тебя, касалась едва.

Доверяла во всем, поверить не смела

Подбирала тебя, словно к песне слова

Той, что раньше еще никогда я не пела.

Припев:

Рассветы — похитители снов, отнимут даже твой силуэт.

Я слышу шум чужих голосов… Так жаль, как жаль,

Что среди них тебя нет!

Как жаль…

В зазеркалье своих разукрашенных снов

Прощалась с тобой, и звучало все тише

Эхо наших имен, несказанных слов, —

Жаль, больше я их не услышу.

Обнимала тебя, касалась едва.

Доверяла во всем, поверить не смела.

Подбирала тебя, словно к песне слова

Той, что раньше еще никогда я не пела.

Припев:

Рассветы — похитители снов, отнимут даже твой силуэт.

Я слышу шум чужих голосов… Так жаль, как жаль,

Что среди них тебя нет!

Как жаль…

Как жаль…

Малювала тебе на полотні темряви,

Твої: губи, очі, волосся, плечі.

Збирала тебе з осколків мрії,

Повторювала собі: це назавжди.

Обіймала тебе, ледве торкалася.

Довіряла у всьому, повірити не сміла

Підбирала тебе, немов до пісні слова

Тієї, що раніше ще ніколи я не співала.

Приспів:

Світанки — викрадачі снів, заберуть навіть твій силует.

Я чую шум чужих голосів… Так шкода, як шкода,

Що серед них тебе нема!

Як шкода…

У задзеркаллі своїх прикрашених снів

Прощалася з тобою, і звучало все тихіше

Відлуння наших імен, невимовних слів, —

Шкода, більше я їх не почую.

Обіймала тебе, ледве торкалася.

Довіряла у всьому, повірити не сміла.

Підбирала тебе, немов до пісні слова

Тієї, що раніше ще ніколи я не співала.

Приспів:

Світанки — викрадачі снів, заберуть навіть твій силует.

Я чую шум чужих голосів… Так шкода, як шкода,

Що серед них тебе нема!

Як шкода…

Як шкода…