Море волнуется раз... - Красная плесень

Сара, я тебе сейчас спою песню про мою первую несчастную любовь.

Почему-то там я всех любил, а нас никто не любит.

Только это было в прошлом,

сразу я тебе ее щас спою.

Помню я тебя маленькой девочкой,

Ты прекрасна была как заря.

Ты прошла, улыбаясь приветливо,

И тебя полюбил сразу я.

Я тогда ковырялся в песочнице,

Ел мацу, ты махала ногой,

За тобой я поплелся доверчиво,

И в саду целовался с тобой.

Море волнуется раз,

Я получил в левый глаз,

Знал я, конечно, что счастье невечно,

Папа твой выследил нас.

— Знал ты, конечно, счастье невечно,

Папа мой вычислил нас.

— Я всегда знал, что он был антисемитом, твой подлый старикашка.

А вот послушай, что было дальше.

Ты будешь плакать, Сара, но не смейся.

Время шло, подросли мы немножечко,

И учиться пошли в первый класс,

Там за партой последней украдочкой

Целовались с тобою не раз,

Вот однажды уроки закончились,

И на речку пошли мы с тобой.

Настроение было прекрасное,

Но твой брат наш нарушил покой.

Море волнуется раз,

Я получил в правый глаз,

Знал я, конечно, что счастье невечно,

Братец твой вычислил нас.

— Знал ты, конечно, счастье невечно,

Братец мой вычислил нас.

— Я вычислил знаешь что?

Он у нее был7 знаешь кем?

Он у нее был в обществе

«Память», представляешь, вот семейка попалась.

Ну ладно, Сара, послушай самое

главное.

Не нервничай, Сара, прими валокардинчик.

С той поры пронеслось много времени,

И ты замужем очень давно.

Но тайком мы гуляем по-прежнему,

И тебя я люблю все равно,

Мы с тобою так часто встречаемся,

Иногда ты ночуешь со мной,

Все сильней мы друг в друга влюбляемся,

Вот что значит большая любовь.

Море волнуется раз,

Я получил между глаз,

Знал я, конечно, счастье невечно,

Муж твой застал вчера нас.

— Знал ты, конечно, счастье невечно,

Муж мой застал вчера нас.

— Сарочка, но ты не нервничай, это было в прошлом, и вообще ее звали Степанида

Андреевна, понимаешь, ну такая была женщина… А муж, кстати, подлец,

он работал то ли в КГБ, то ли в МВД, еще при Брежневе, это было давно.

Но Сара, надо валить, надо валить, здесь мы чужие люди на этом празднике жизни.

И не надо так размахивать скалкой у меня над головой, Сара.

Я люблю тебя одну.

Смотреть всем в глаза.

Сара, я тобі зараз заспіваю пісню про моє перше нещасливе кохання.

Чомусь там я всіх любив, а нас ніхто не любить.

Тільки це було в минулому,

одразу я тобі її зараз заспіваю.

Пам'ятаю я тебе маленькою дівчинкою,

Ти прекрасна була як зоря.

Ти пройшла, усміхаючись привітно,

І тебе покохав відразу я.

Я тоді колупався в пісочниці,

Їл¸мацу, ти махала ногою,

За тобою я поплентався довірливо,

І в саду цілувався з тобою.

Море хвилюється раз,

Я отримав у ліве око,

Знав я, звичайно, що щастя вічне,

Батько твій вистежив нас.

— Знав ти, звичайно, щастя вічне,

Батько мій вирахував нас.

— Я завжди знав, що він був антисемітом, твій підлий дід.

А ось послухай, що було далі.

Ти плакатимеш, Сара, але не смійся.

Час минав, підросли ми трошки,

І вчитися пішли в перший клас,

Там за партою останньою крадькома

Цілувалися з тобою не раз,

Ось якось уроки закінчилися,

І на річку пішли ми з тобою.

Настрій був чудовий,

Але твій брат наш порушив спокій.

Море хвилюється раз,

Я набув у праве око,

Знав я, звичайно, що щастя вічне,

Твій братик вирахував нас.

— Знав ти, звичайно, щастя вічне,

Братець мій вирахував нас.

—Я обчислив знаєш що?

Він у ніше був7 знаєш ким?

Він у ні був у суспільстві

"Пам'ять", уявляєш, ось сімейка попалася.

Ну, гаразд, Сара, послухай саме

головне.

Не нервуй, Сара, прийми валокардинчик.

З того часу промайнуло багато часу,

І ти одружена дуже давно.

Але таємно ми гуляємо як і раніше,

І тебе я люблю все одно,

Ми з тобою так часто зустрічаємося,

Іноді ти ночуєш зі мною,

Все сильніше ми друг в друга закохуємося,

Ось що означає велике кохання.

Море хвилюється раз,

Я отримав між очей,

Знав я, звичайно, щастя вічне,

Чоловік твій застав нас учора.

— Знав ти, звичайно, щастя вічне,

Чоловік мій у нас вчора нас.

— Сарочка, але ти не нервуй, це було в минулому, і взагалі її звали Степанида

Андріївна, розумієш, ну така була жінка... А чоловік, до речі, негідник,

він працював чи в КДБ, чи в МВС, ще за Брежнєва, це було давно.

Але Сара, треба валити, треба валити, тут ми чужі люди на цьому святі життя.

І не треба так розмахувати качалкою у мене над головою, Сара.

Я люблю тебе одну.

Дивитись усім у очі.