Клава - Красная плесень

Я залез в свой комбайн, и нажал на педали,

И поехал по полю, огурцов накосить.

Я рулил очень клёво, крутя рычагами,

На десятом заходе, я вышел отлить.

Ты скакала по полю, собирая цветочки,

Ты была в белой юбке, выше колен,

Я увидел твои волосатые ноги,

Побежал за тобой и чуть не ошизел.

Твоё прыщавое лицо,

Меня с ума чуть не свело,

А лошадиный голос твой,

Навек разрушил мой покой!

Ты вбежала в кусты и сняла там трусишки,

И, присев над травой, дрыстанула вовсю,

До сих пор не могу я понять, моя Клава,

Ты на что намекала, понять не могу.

Я сорвал с ветки лист, протянул тебе нежно,

Чтобы ты подотёрла, свой божий стыд,

Ты в ответ захихикала как лошадь, наверно,

И меня, взяв за уши, повалила в кусты.

Твоё прыщавое лицо,

Меня с ума чуть не свело,

А нежный твой, суровый взгляд.

Напоминал коровий зад.

Ты сорвала с меня сапоги и фуфайку,

Разорвала их в клочья и сказала: «Не ссы»,

Ты раздула свои лошадиные ноздри,

И зубами разорвала мои белы трусы.

Ничего прекрасней нет,

Чем этот бешеный минет,

Среди разорванных трусов,

И перемятых огурцов…

Я заліз у свій комбайн, і натиснув на педалі,

І поїхав полем, огірків накосити.

Я кермував дуже кльово, крутячи важелями,

На десятому заході я вийшов відлити.

Ти скакала по полю, збираючи квіточки,

Ти була в білій спідниці, вище колін,

Я побачив твої волохаті ноги,

Побіг за тобою і мало не ошизів.

Твоє прищаве обличчя,

Мене з розуму мало не звело,

А кінський голос твій,

Навіки зруйнував мій спокій!

Ти вбігла в кущі і зняла там труси,

І, присівши над травою, тремтнула щосили,

Досі я не можу зрозуміти, моя Клаво,

Ти на що натякала, зрозуміти не можу.

Я зірвав з гілки лист, простягнув тобі ніжно,

Щоб ти потерла, свій божий сором,

Ти у відповідь захихотіла як кінь, мабуть,

І мене, взявши за вуха, повалила у кущі.

Твоє прищаве обличчя,

Мене з розуму мало не звело,

А ніжний твій суворий погляд.

Нагадував коров'ячий зад.

Ти зірвала з мене чоботи та фуфайку,

Розірвала їх на шматки і сказала: «Не сси»,

Ти роздула свої кінські ніздрі,

І зубами розірвала мої білі труси.

Нічого прекраснішого немає,

Чим цей скажений мінет,

Серед розірваних трусів,

І перем'ятих огірків.