After the Fruits of Ephemeral Pulchritude - Korova

Under der krônen wâ wintro ist hêrre

Wart ich gewâfent gen minne und fêind.

Staimbort und suertu wâren mîn frouwe,

Der ich schênkte bluomen von bluat.

Exaustedly I leave the fields of winter.

My sword is rusted for steel is the mirror of my soul.

I she’d their blood on frozen statues from the glacial race,

But now I shroud my horns in lethe

And nevermore they shall emblazon me.

Unto the gardens of vigour and warmth

I trudge a long time, but far is my bourne.

Where father’s snow melts and springflowers sprout

I sleep to wake up in my mother’s arms

And I thaw.

Clothe me with colours and feed me with glee

As my weapons corrode by the aestival kiss.

My craving for glory and might I’ll subdue

After the fruits of ephemeral pulchritude.

Sweet and vinous the trees pour their wealth

And my youth and beauty return.

Mid my sisters I cheerfully dance

As milk flows from my breast.

I extol the female god before the altar of the sun

For her gift of peace and stainless pulchritude.

Love me, just the loss of thoughts can grant me

Bright felicity

In mere illusions of her esoteric lies.

Six hundred dreams have passed in the garden

Of thornless pleasures,

I am summer’s caughter and embellish paradise.

But still my legions conquer for the throne of winter,

And ice that swallowed all the world now

Besieges this reich.

Ferocious hordes unsheathe and vanquish eden.

Without compassion they rape me for I’m weak and frail.

Inferior I die as frost covers my body

But braced by hate I will return

To the vast of my gorgeous fatherland.

(Lyrics & Music finished in January 1994)

Under der kronen wâ wintro ist hêrre

Wart ich gewâfent gen minne und fêind.

Staimbort und suertu wâren mîn frouwe,

Der ich schênkte bluomen von bluat.

Втомлено покидаю поля зими.

Мій меч заіржавілий, бо сталь – це дзеркало моєї душі.

Я вона наливала їх кров на замерзлі статуї з льодовикового перегону,

Але тепер я закутаю свої роги летою

І вони більше ніколи не будуть прикрашати мене.

До садів бадьорості й тепла

Я довго тружуся, але далекий мій борь.

Де тане батькові сніги і проростають весняні квіти

Я сплю, щоб прокинутись на маминих руках

І я відтаю.

Одягніть мене барвами й нагодуйте мене радістю

Як моя зброя роз’їдається естивальським поцілунком.

Мою жагу до слави й сили я підкорю

Після плодів недовгої розквіти.

Солодко-бордові дерева розливають своє багатство

І моя молодість і краса повертаються.

Серед сестер я весело танцюю

Як молоко тече з моїх грудей.

Я прославляю жінку-бога перед вівтарем сонця

За її дар спокій та бездоганної повноти.

Люби мене, лише втрата думок може дати мені

Світле щастя

У простих ілюзіях її езотеричної брехні.

Шістсот мрій пройшли в саду

Безколючних насолод,

Я — літній ловець і прикрашаю рай.

Але все одно мої легіони перемагають трон зими,

І лід, який зараз поглинув увесь світ

Облягає цей рейх.

Люті орди викривають і перемагають Едем.

Без співчуття вони ґвалтують мене, бо я слабка й слабка.

Нижчий, я вмираю, коли мороз покриває моє тіло

Але підкріплений ненавистю, я повернусь

На простори моєї чудової батьківщини.

(Текст і музика закінчено в січні 1994 року)