Vagabonde - Kenza Farah

Elle était vagabonde vivait seule dans ce monde incomprise et rejetée

Elle était vagabonde orpheline de longue depuis toujours abandonnée

Ayant comme seul toit le ciel, une étoile sous son aile et la force d’espérer

Elle priait sans cesse qu’une main lui vienne en aide pour pouvoir se relever

Il fait froid dans les rues de Paris et elle doit y faire face

Dès le début un départ chaotique qui a rendu son cœur de glace

Des parents déchirés, de foyer en foyer, son enfance à volé en éclats

Elle a dût surmonter les épreuves infligées et rester forte malgré les coups bas

Seule, dans les impasses sombres et vides

Toute seule, elle n’as pas choisi cette vie

Elle était vagabonde vivait seule dans ce monde incomprise et rejetée

Elle était vagabonde orpheline de longue depuis toujours abandonnée

Ayant comme seul toit le ciel, une étoile sous son aile et la force d’espérer

Elle priait sans cesse qu’une main lui vienne en aide pour pouvoir se relever

Paris s’endort sous ses lumières

Où la misère poursuit chacun de ses pas

Elle s’y est faite à cet hiver

Et elle espère survivre encore une fois

Seule au fond de cette ruelle, une seule prière

Avant qu’elle s’endorme si-bas

D’un carton elle s’est recouverte

Et elle cherche à oublier son désarroi

Seule, elle a cumulé quelques centimes

Toute seule, pour que son corps ne crie plus famine

Elle était vagabonde vivait seule dans ce monde incomprise et rejetée

Elle était vagabonde orpheline de longue depuis toujours abandonnée

Ayant comme seul toit le ciel, une étoile sous son aile et la force d’espérer

Elle priait sans cesse qu’une main lui vienne en aide pour pouvoir se relever

Dites lui qu’il n’est pas trop tard

Dites lui qu’elle garde l’espoir

Dites lui qu’il n’est pas trop tard

Que le bonheur l’attend quelque part

Elle était vagabonde vivait seule dans ce monde incomprise et rejetée

Elle était vagabonde orpheline de longue depuis toujours abandonnée

Ayant comme seul toit le ciel, une étoile sous son aile et la force d’espérer

Elle priait sans cesse qu’une main lui vienne en aide pour pouvoir se relever

Вона була мандрівкою, яка жила сама в цьому світі, не зрозуміла і відкинута

Вона була давно покинутою сиротою-мандрівником

Маючи небо єдиним дахом, зірку під своїм крилом і силу надії

Вона продовжувала молитися, щоб рука допомогла їй піднятися

На вулицях Парижа холодно, і їй доводиться стикатися з цим

З самого початку його серце завмерло

Батьки розірвані, дім до дому, її дитинство розбито

Їй довелося подолати завдані труднощі і залишитися сильною, незважаючи на низькі удари

На самоті, в темних і порожніх провулках

Одна вона не вибрала це життя

Вона була мандрівкою, яка жила сама в цьому світі, не зрозуміла і відкинута

Вона була давно покинутою сиротою-мандрівником

Маючи небо єдиним дахом, зірку під своїм крилом і силу надії

Вона продовжувала молитися, щоб рука допомогла їй піднятися

Під його вогнями Париж засинає

Де біда переслідує кожен крок

Цієї зими вона звикла

І вона сподівається знову вижити

Одна в кінці цієї алеї, єдина молитва

Перед тим, як вона так низько заснула

Вона вкрила себе картоном

І вона намагається забути своє хвилювання

На самоті вона назбирала кілька копійок

Зовсім одна, щоб її тіло більше не плаче

Вона була мандрівкою, яка жила сама в цьому світі, не зрозуміла і відкинута

Вона була давно покинутою сиротою-мандрівником

Маючи небо єдиним дахом, зірку під своїм крилом і силу надії

Вона продовжувала молитися, щоб рука допомогла їй піднятися

Скажи йому, що ще не пізно

Скажіть їй, що у неї є надія

Скажи йому, що ще не пізно

Це щастя десь чекає

Вона була мандрівкою, яка жила сама в цьому світі, не зрозуміла і відкинута

Вона була давно покинутою сиротою-мандрівником

Маючи небо єдиним дахом, зірку під своїм крилом і силу надії

Вона продовжувала молитися, щоб рука допомогла їй піднятися