Sjukhus - KENT

Dom tog mig till en plats där inget växte

Till en plats där bara skuggorna i dammet hade tid

Dom tog mig till en sal, ett solblekt sjukhus

Där alla dörrar var såtunga att dom inte krävde lås

Dom ledde mig förbi rader av stärkta sängar

Där våra steg ska eka länge efter att vi alla gått ur tiden

Dom skriker ditt namn just när regnet träffar fönstren

Och en ond vind skakar träden, tamburin shakers av döda löv

Och dom tog mig till en smutsig strand

Där vålnader av surfare som drunknat samlade PET-flaskor för pant

Påen grusväg mellan fält där ondskans blommor tilläts växa

Och förvandla evig skog till skvallerpress

Och dom pekar mot en fond, giftgula moln

Oranga lampor, tysta silos, jetplans ångspår, bengråtorn

Dom viskar i mitt öra

«Ser du framtiden, ser du hur inget växer, inget lever men ingen dör?»

När man äntligen kan se alla mekanismerna där bakom

Såblir man aldrig rädd mer

När man äntligen kan se alla kejsare står nakna

Såvänder allt igen

Allt vänder om igen

Jag vaknar i en sal, påett skuggigt sjukhus står en kvinna

vid min säng som blekt sina tänder en grad för hårt

Hon smeker min kind varligt med en hand konstgjord som dockors

Rynkfri, ringlös, målad, tung och febervarm

Och vi lurar ditt porslin, småilskna utslag är en släng av

allergi främst mot min samtid och min tro

Jag skriver ditt namn tveksamt påett vykort, liksom testar

Vem du var, det har jag glömt för längesen

När man äntligen kan se vem som drar i alla trådar

Såblir man aldrig rädd mer

När man äntligen kan se alla kejsare stånakna

Såvänder allt igen

Allt vänder om igen

Jag går ensam in i ljuset

Jag går ensam in i ljuset

Jag går ensam in i ljuset

Jag går ensam in i ljuset

Вони відвезли мене туди, де нічого не росло

Туди, де встигли лише тіні в пилу

Вони відвезли мене в палату, вибілену сонцем лікарню

Де всі двері були такі важкі, що не потребували замків

Вони провели мене повз ряди посилених ліжок

Де наші кроки відлунюватимуть ще довго після того, як ми всі закінчимо час

Вони кричать твоє ім’я, коли дощ б’є у вікна

І злий вітер трясе дерева, бубон трясе мертве листя

І вони відвезли мене на брудний пляж

Там примари серфінгістів, які потонули, збирали в заставу ПЕТ-пляшки

На гравійній дорозі між полями, де дозволяли рости квітам зла

І перетворити вічний ліс на пресу пліток

І вони вказують на фон, отруйні жовті хмари

Помаранчеві вогні, тихі силоси, парові гусениці реактивного літака, сірі кістяні вежі

Вони шепочуть мені на вухо

«Ти бачиш майбутнє, бачиш, як нічого не росте, ніщо не живе, але ніхто не вмирає?»

Коли ви нарешті зможете побачити всі механізми, що стоять за цим

Ви більше ніколи не злякаєтеся

Коли ви нарешті побачите, як усі імператори стоять голими

Використовує все знову

Все знову обертається

Прокидаюся в кімнаті, в тінистій лікарні стоїть жінка

біля мого ліжка, який відбілив його зуби занадто сильно

Вона ніжно пестить мою щоку рукою, штучною, як ляльки

Без зморшок, без кілець, пофарбований, важкий і гарячковий

І ми обманюємо твій посуд, гнівні висипання кидають

алергія переважно на моїх сучасників і мою віру

Я з сумнівом пишу твоє ім'я на листівці, як і тест

Хто ти був, я надовго забув

Коли ви нарешті побачите, хто тягне за всі ниточки

Ви більше ніколи не злякаєтеся

Коли ви нарешті побачите, як стоять усі імператори

Використовує все знову

Все знову обертається

Я йду один на світло

Я йду один на світло

Я йду один на світло

Я йду один на світло