Reminiscencias - Julio Jaramillo

Amada es imposible borrar de mi memoria

me persigue el recuerdo de tu extraño mirar.

Esa risa tan tuya tus labios tentadores

que dejaron su encanto prendido en mi ansiedad.

En mi alma vagabunda se fundió el alma tuya como el

llano se funde cuando lo besa el sol.

Por eso aunque otros labios me dieron su ternura

ninguno como el tuyo llego a mi corazón

Fueron los ojos tuyos temas de mis canciones

Fueron los labios tuyos música en mi cantar

Y Ahora son tus ojos mi pena y mis dolores

Son esos labios tuyos mi destino fatal.

«Dicen que con el tiempo los recuerdo se esfuma,

Se ahonda en el olvido lo que fue una pasión,

Mentira, cuando mueras y bajas a mi tumba

veras que aun por ti arde la llama de mi amor.»

En mi loca bohemia he amado a otras mujeres

con la fe infinita del que quiere olvidar

mas siempre me atormenta tus ojos soñadores

y nostálgicamente suspiro al evocar.

Que de reminiscencias hay en los sueños míos

crepúsculos entero he llorado por ti

que aun están mis ojos del llanto humedecidos

evocando esas horas que aun viven en mi."

(Grazie a victor ruilova per questo testo)

Коханого неможливо стерти з моєї пам'яті

спогад про твій дивний погляд переслідує мене.

Цей сміх твої спокусливі губи

що залишило свою чарівність на моїй тривозі.

У моїй мандрівній душі твоя душа розтанула, як

рівнина тане, коли її цілує сонце.

Тому хоча й інші губи дарували мені свою ніжність

жодна така, як твоя, не дійшла до мого серця

Твої очі були темою моїх пісень

Твої губи були музикою в моєму співі

А тепер твої очі – мій смуток і мій біль

Ті твої уста — моя фатальна доля.

«Кажуть, що з часом я пам'ять про них згасає,

Те, що було пристрастю, канає в Лету,

Брешь, коли помреш і зійди в мою могилу

Ви побачите, що навіть для вас горить полум’я моєї любові».

У своїй божевільній богемі я любив інших жінок

з безмежною вірою того, хто хоче забути

Але твої мрійливі очі завжди мучать мене

і з ностальгією зітхаю, коли згадую.

Які спогади в моїх снах

Цілі сутінки я плакала за тобою

що мої очі ще мокрі від плачу

викликаючи ті години, які ще живуть у мені».

(Дякую Віктору Руйлову за цей текст)