Перед рассветом - Jormunng

В зоне или вне зоны?

Голос стынет на телефонном проводе, он холоден,

Но вряд ли что бы то ни было в моем теле дрогнет

В тени скроется немой рассвет

В этой комнате никого теперь

И мои буквы все парализованные полностью:

«Эй детка, где твоя мечта?»

«Cделать верный шаг навстречу ей?»

«Легче забыть её»

Я даже не мечтал — я делал то, что надо мне

Больше чем другим

Мечты губительны

Ведь в мечтах погибают цели

Целью я лишь ценен

Цель — это не ценник

Цель для нас это панацея

И я не жду сам ничего в конце

Было время — ярость оставила след,

Но теперь она в нас и её хватит на всех!

Даже виду не подам им здесь

Пока в эти зеркала валит снег

Колизей с самой колыбели

Мелькает, если дать дальний свет

Пока они слепо доедали стили

Мне мой стимул подал инстинкт

Ведь цель — это не что-то тебе донести

Я занят перебором памяти

Я в ней как взаперти

Весь свой век как будто бы я взаперти,

Но я знаю лучше всех

Что полететь не запретить

И мои мысли — вверх, точно стая птиц

Полетели даже несмотря на их крылья сорванные, смотри:

Я задыхаюсь в этой высоте

Я задыхаюсь в этой высоте,

Но мои мысли — вверх, как стая птиц

Что задохнулась в своей высоте

Я задыхаюсь в этой высоте

Я задыхаюсь в этой высоте,

Но мои мысли — вверх, как стая птиц

Что задохнулась в своей высоте

У зоні чи поза зоною?

Голос холоне на телефонному дроті, він холодний,

Але вряд що що би то ні було в моєму тілі здригнеться

В тіні сховається німий світанок

У цій кімнаті нікого тепер

І мої літери всі паралізовані повністю:

«Гей дітка, де твоя мрія?»

"Зробити вірний крок назустріч їй?"

«Легше забути її»

Я навіть не мріяв — я зробив те, що треба мені

Більш ніж іншим

Мрії згубні

Адже в мріях гинуть цілі

Метою я тільки цінний

Ціль — це не цінник

Ціль для нас це панацея

І я не чекаю сам нічого в кінці

Був час — лють залишила слід,

Але тепер вона в нас і її вистачить на всіх!

Навіть виду не подам їм тут

Поки що в ці дзеркала валить сніг

Колізей з самої колиски

Миготить, якщо дати дальнє світло

Поки вони сліпо доїдали стилі

Мені мій стимул подав інстинкт

Адже ціль—це не щось тобі донести

Я зайнятий перебором пам'яті

Я в ній як під замком

Весь свій вік ніби би я замкнути,

Але я знаю найкраще

Що полетіти не заборонити

І мої думки — вгору, мов зграя птахів

Полетіли навіть незважаючи на їх крила зірвані, дивись:

Я задихаюсь у цій висоті

Я задихаюся в цій висоті,

Але мої думки вгору, як зграя птахів

Що задихнулася у своїй висоті

Я задихаюсь у цій висоті

Я задихаюся в цій висоті,

Але мої думки вгору, як зграя птахів

Що задихнулася у своїй висоті