Requiem - Joolz

Slowly, slowly, the heavy golden days

Slide past like honey off a spoon

The fire hisses and the wind outside

Shakes the windows in their frames

People pass outside, their lives like tramlines

Moving in some silent, ritual passage

Faces blank as water, their eyes folded and secret

Clutching themselves to themselves

Corsetted and strapped against the world’s tricks…

Nothing makes them jump

These autumn weeks slip past

Like a timeless river, never to return

A sightless melancholy washes the faces, and the streets;

They say that those who die from exposure

At the end, cuddle in their snow shrouds

As if a were a lover’s arms

Warm and sleepy as the Lady takes them home

For the last time;

As the storm clouds of hysteria thicken and rumble

On horizons far away

I wonder if this stupor is our last golden dream

And if we’ll ever wake from it again

Повільно, поволі важкі золоті дні

Випливає, як мед із ложки

Вогонь шипить і вітер надворі

Хитає вікна в рамах

Люди проходять надворі, їхнє життя, як трамвайні колії

Переміщення в якомусь тихому ритуальному проході

Обличчя порожні, як вода, очі закриті та таємні

Тримаючись за собі

Корсет і прив’язаний проти хитрощів світу…

Ніщо не змушує їх стрибати

Минають ці осінні тижні

Як вічна ріка, яка ніколи не повертається

Невидима меланхолія омиває обличчя та вулиці;

Кажуть, ті, хто вмирають від опромінення

Наприкінці погорніть у їхніх снігових покривалах

Ніби обійми коханого

Теплі та сонні, коли Пані веде їх додому

Востаннє;

Поки грозові хмари істерії згущуються та гуркочуть

На далеких горизонтах

Мені цікаво, чи цей ступор є нашою останньою золотою мрією

І якщо ми колись знову прокинемося від цього