Milanese Waltz/Marie Flore - Joan Baez

Marie, Marie Flore was a small girl of ten

Whom I met in the south end of France.

Stepping out of the crowd was the daughter

Of someone with flowers for me, we were friends at a glance.

She spoke no English but sat by my side in the car

And pointed out places en route to the village of Arles.

Marie, Marie Flore came to table that night

As I dined in an ancient hotel.

The room was all fitted with things from the seventeenth century

And they suited her well.

She would eat nothing but sat in her chair like a queen

And laughed at my French but seemed always to know what I’d mean.

Marie, Marie Flore came to hear me that night

When I sang for the people of Arles.

She stood back in the shadows of a ruined arena,

Her frame in my mind was never too far.

In the rush that did follow I found she was holding my hand

And ushering me through an evening the elders had planned.

Marie, Marie Flore, I will always remember

Your eyes, your smile and your grace.

The gold that flowed with your laughter remains

To enlighten the image I have of your face.

For I have seen children with faces much wiser than time,

And you, my Marie, are most certainly one of this kind.

Marie, Marie Flore, all the odds say I see you again

By plan or by chance.

But if not you’ll be there when I’m dreaming of rain over Paris

Or sun on the south end of France.

Marie, Marie, Marie Flore.

Марі, Марі Флор була маленькою дівчинкою років десяти

Кого я зустрів у південній частині Франції.

З натовпу вийшла дочка

Хтось із квітами для мене, ми з першого погляду були друзями.

Вона не говорила англійською, але сиділа поруч зі мною в автомобілі

І вказав місця по дорозі до села Арль.

Марі, Марі Флор прийшла до  столу того вечора

Коли я обідав у старовинному готелі.

Вся кімната була укомплектована речами сімнадцятого століття

І вони їй добре йшли.

Вона нічого не їла, але сиділа в кріслі, як королева

І сміявся з моєї французької, але, здавалося, завжди знав, що я маю на увазі.

Марі, Марі Флор прийшла почути мене тієї ночі

Коли я співав для жителів Арля.

Вона стояла в тіні зруйнованої арени,

Її кадр у моїй свідомості ніколи не був надто далеким.

У пориві, який послідував, я виявив, що вона тримає мене за руку

І провести мене через вечір, який планували старійшини.

Марі, Марі Флор, я завжди пам’ятатиму

Твої очі, твоя посмішка і твоя ласка.

Залишилося те золото, що лилось твоїм сміхом

Щоб просвітити у мене образ твого обличчя.

Бо я бачив дітей з обличчями, набагато мудрішими за час,

І ти, моя Марі, безсумнівно одна з такого роду.

Марі, Марі Флор, всі шанси кажуть, що я бачу тебе знову

За планом чи випадково.

Але якщо ні, ви будете поруч, коли я мрію про дощ над Парижем

Або сонце на південній частині Франції.

Марі, Марі, Марі Флор.