Gabriel And Me - Joan Baez

The grey quiet horse wears the reins of dawn

And nobody knows what mountain he’s from

In his mouth he carries the golden key

And nobody sees him but Gabriel and me

Gabriel and me

His nose is silver and his mane is white

His eyes are black and starry like night

So softly he splashes his hoofs in the sea

That nobody hears him but Gabriel and me

Gabriel and me

He comes in the morning when the air is still

He races the sun and he always will

We raise up the window and call through the trees

Oh we’d love to fly with you, Gabriel and me

Gabriel and me

For your back is wingless and there’s room for two

We’ll mount from a tree and ride straight on through

But I guess you’re wiser than I thought you’d be

For you never will listen to Gabriel and me

Gabriel and me

For you know that one day we’ll forget to wake

Call it destiny, call it fate

You’ll nuzzle us softly and so silently

We’ll ride in the morning, Gabriel and me

With the golden key

Gabriel and me

Forever to the sea

Сірий тихий кінь носить поводи світанку

І ніхто не знає, з якої він гори

У роті він носить золотий ключик

І ніхто не бачить його, крім Габріеля і мене

Габріель і я

Його ніс сріблястий, а грива біла

Його очі чорні й зоряні, як ніч

Так тихо він хлюпає копитами в море

Що його ніхто не чує, крім Габріеля і мене

Габріель і я

Він приходить вранці, коли повітря тише

Він гонить сонце, і він завжди буде

Ми піднімаємо вікно й кличемо через дерева

О, ми б хотіли літати з вами, Габріель і я

Габріель і я

Бо ваша спина безкрила, і є місце для двох

Ми з’їдемо з дерева і проїдемо прямо через них

Але я припускаю, що ти мудріший, ніж я думав

Бо ти ніколи не послухаєш мене і Габріела

Габріель і я

Бо ви знаєте, що одного дня ми забудемо прокинутися

Назвіть це долею, назвіть це долею

Ти будеш притискатися до нас ніжно й так безшумно

Ми поїдемо вранці, Габріель і я

Із золотим ключем

Габріель і я

Назавжди до моря