The Dutchman - Jerry Jeff Walker

The Dutchman’s not the kind of man

To keep his thumb jammed in the dam

That holds his dreams in,

But that’s a secret that only Margaret knows.

When Amsterdam is golden in the morning,

Margaret brings him breakfast,

She believes him.

He thinks the tulips bloom beneath the snow.

He’s mad as he can be, but Margaret only sees that sometimes,

Sometimes she sees her unborn children in his eyes.

Let us go to the banks of the ocean

Where the walls rise above the Zuider Zee.

Long ago, I used to be a young man

But dear Margaret remembers that for me.

The Dutchman still wears wooden shoes,

His cap and coat are patched with the love

That Margaret sewed there.

Sometimes he thinks he’s still in Rotterdam.

He watches the tug-boats down canals

And calls out to them when he thinks he knows the Captain.

Till Margaret comes

To take him home again

Through unforgiving streets that trip him, though she holds his arm,

Sometimes he thinks he’s alone and he calls her name.

Let us go to the banks of the ocean

Where the walls rise above the Zuiderzee.

Long ago, I used to be a young man

But dear Margaret remembers that for me.

The windmills whirl the winter in She winds his muffler tighter

And they sit in the kitchen.

Some tea with whiskey keeps away the dew.

He sees her for a moment, calls her name,

She makes his bed up singing some old love song,

She learned it when the tune was very new.

He hums a line or two, they hum together in the dark.

The Dutchman falls asleep and Margaret blows the candle out.

Let us go to the banks of the ocean

Where the walls rise above the Zuiderzee.

Long ago, I used to be a young man

But dear Margaret remembers that for me.

Голландець не така людина

Щоб тримати великий палець у греблі

Що зберігає його мрії,

Але це секрет, який знає лише Маргарет.

Коли вранці Амстердам золотий,

Маргарет приносить йому сніданок,

Вона йому вірить.

Він думає, що тюльпани цвітуть під снігом.

Він божевільний, як може бути, але Маргарет бачить це лише іноді,

Іноді вона бачить у його очах своїх ненароджених дітей.

Ходімо до берегів океану

Де стіни височіють над Zuider Zee.

Давним-давно я був юнаком

Але дорога Маргарет пам’ятає це замість мене.

Голландець все ще носить дерев'яне взуття,

Його кашкет і пальто залатані любов’ю

Що Маргарет там шила.

Іноді йому здається, що він усе ще в Роттердамі.

Він спостерігає, як буксири спускаються по каналах

І кличе їх, коли думає, що знає Капітана.

Поки не прийде Маргарет

Щоб забрати його додому

Через невблаганні вулиці, які спотикають його, хоча вона тримає його за руку,

Іноді йому здається, що він самотній, і він кличе її по імені.

Ходімо до берегів океану

Там, де стіни височіють над Zuiderzee.

Давним-давно я був юнаком

Але дорога Маргарет пам’ятає це замість мене.

Вітряки крутять зиму в Вона накручує його глушник тугіше

І вони сидять на кухні.

Трохи чаю з віскі відлякують росу.

Він бачить її на мить, називає її ім’я,

Вона застилає йому ліжко, співаючи стару пісню про кохання,

Вона вивчила це, коли мелодія була зовсім новою.

Він наспівує рядок чи два, вони наспівують разом у темряві.

Голландець засинає, а Маргарет задуває свічку.

Ходімо до берегів океану

Там, де стіни височіють над Zuiderzee.

Давним-давно я був юнаком

Але дорога Маргарет пам’ятає це замість мене.