Is There Anything on Me That Doesn´t Speak? - Jenny Hval

Joan of Arc follows me around Australia

I hear her voice in my head

And catch bits of nature in my mouth:

Rotting leaves, bird shit, mud, flood water

I can smell what’s there on the inside

Oslo, March: Quiet

Words enter me from everywhere

In Brisbane in December it was rain

The rain was still rain

We couldn’t hide from it

I sought comfort between supermarket shelves and in cafes

But the water followed us everywhere

The water followed us everywhere

And we put on the fan in the hotel room

And it sounded like a shower

Possessed, my leather shoes crumbled

Fabrics unravelled around our bodies

My skin breathed in and out

I woke in the night to hear our pores heave

I was a thousand little mouths, a thousand baby birds

Eggs hatching, skin breaking

I ran my hands over my body to hush them

I cut my finger nails and cut off their beaks

Is there anything on me that doesn’t speak?

Is there anything on me that doesn’t speak?

One night I spat in my sleep during the daytime

I kept everything in, smoking cigarettes to dry

A struggle inhaling in your honour

My body is an effigy, a hearth of some kind

I reach for the lighter

Flames rise and press against my lips

When I speak I hear your voice and catch

Twigs and pieces of coal in my mouth

When I speak I catch your disease

Жанна д’Арк ходить за мною по Австралії

Я чую їй голос у моїй голові

І ловлю в рот шматочки природи:

Гниє листя, пташине лайна, бруд, паводкова вода

Я чую запах того, що там всередині

Осло, березень: тихо

Слова входять до мене звідусіль

У грудні в Брісбені йшов дощ

Дощ все ще був дощем

Ми не могли сховатися від цього

Я шукав затишку між полицями супермаркетів і кафе

Але вода слідувала за нами скрізь

Вода слідувала за нами скрізь

І ми включили вентилятор у готельному номері

І це звучало як душ

Отриманий, мої шкіряні черевики розсипалися

Тканини розплутувалися навколо нашого тіла

Моя шкіра вдихала і видихала

Я прокинувся уночі почути, як здуваються наші пори

Я був тисячою маленьких ротиків, тисячою пташенят

Висиджування яєць, розрив шкірки

Я провів руками по тілу, щоб їх затихнути

Я обрізав нігті й відрізав їм дзьоби

Чи є на мені щось таке, що не говорить?

Чи є на мені щось таке, що не говорить?

Одного разу вночі я плюнув у сні вдень

Я зберіг все, викурював сигарети до висихання

Боротьба, яка вдихає у вашу честь

Моє тіло — опудало, якесь вогнище

Я тягнусь до запальнички

Полум’я піднімається й тисне на мої губи

Коли я говорю, я чую твій голос і ловлю

Гілочки та шматочки вугілля в роті

Коли я говорю, я підхоплюю вашу хворобу