Act 1: Call Magic - Jane Siberry

Oh my gosh, I almost didn’t make it!

But I did.

And I have so many messages for you from the

villages that I have passed through.

This is part three of a three part story.

A little bit strange

A little bit funny

And a little bit gory.

Here we go.

And as I came around the corner of the building,

I saw embedded in the wall a shell, I saw a most

beautiful pearl and I saw the footprints of a dog

and I saw a word M-A-G-l-C.

And I looked over to

you in your garden and you leaned forward to me

and you said ‘How beautiful!'.

Thank you!

‘No,

how beautiful are the columns of the temple that

have found their way here, right now.'

We can climb the highest mountain

We can ford the raging river

Even as we make the waitress cry

Even as we curse the next guy

Even as we brace for attack from our fellow man

And we can hear a child crying

on the other side of the world

Even as we can’t hear our own friends but …

And I came around the corner of the building

and I saw embedded in the wall a shell, a pearl,

a seven-league boot, the footprints of a dog and

I saw people streaming past you ¡n the garden.

Where were they going?

Hey!

CALL MAGIC!

A man approached me on the street and he said

‘You're so attractive'.

I know.

‘Your legs are like

columns in a temple, I just want to caress them and

I…' And I said aren’t you my girlfriend’s boyfriend?

Oh, I’d never do anything.

I just thought you valued

honesty.'

I do.

‘I just thought you valued openness.'

I DO.

Call Magic!

Wha?

Just then a woman came walking towards me

wearing what looked like a superhero’s cape but

not quite.

Very plain and unassuming.

And as

she passed, she looked at me and her eyes were

bright blue and piercing and brimming with

intelligence and humour.

I felt like I’d been zapped.

You never know who you’re talking to

You never know who you’re walking to

You never know who you’re sitting beside

You never know who you’re taking for a ride

What?

I take people for a ride?

LET GO!

But he just wouldn’t let go of it.

He said he’d never

do anything but he wouldn’t stop saying what he

wouldn’t do.

I couldn’t stop him.

Call Magic!

Not now.

Call Magic!

I’m too busy.

And I came around the corner of the building,

I saw embedded in the wall

a shell, a pearl, I did NOT see the footprints

of the dog though.

Hey!

And then I passed three men at the side Z.

of the road smoking.

And then I passed a couple talking.

Marry me.

I can’t marry you.

Marry me.

I won’t marry you.

You make me feel almost sleazy!

It’s not that you judge

I don’t feel like you do

It’s just how wobbly my spine feels

when I stand next to you

I pick up the phone.

I don’t call you.

I pick up the phone.

I don’t call you.

Marry me.

I won’t marry you

Mmuh schmuh!

Why doesn’t he just marry her?

Let Go!

But I didn’t understand, you see.

She was

just asking about integrity.

And my judgment of

this couple started to make me feel soooo sleepy.

As

if I’d been running through a field of self-vampirizing

poppies (the poppies being me).

CALL MAGIC!

No.

CALL MAGIC!

Muh…

CALL MAGIC!

Magic…

CALL MAGIC!

OK.

MAGIC!!!

Like That?

And to my great surprise a big black dog came

bounding towards me.

Wha?

Is this Magic?

You want me to take Magic for a walk?

So Magic

and I started walking towards the next village.

We passed three men — Shadrach, Meshach and

Abednego.

We passed three children — they

were humming at the side of a field and the field

was beginning to change, to come back to life.

And I felt like I’d had bandaids ripped from my

eyes and I was so … GRATEFUL?

Not exactly.

NOT EXACTLY!

NOT EXACTLY!

Боже, я майже не встиг!

Але я зробив.

І у мене так багато повідомлень для вас від

села, які я пройшов.

Це частина третя розповіді з трьох частин.

Трохи дивно

Трохи смішно

І трохи кривавий.

Ось і ми.

І коли я зайшов за ріг будівлі,

Я бачив вбудовану у стіну шкаралупу, я бачив більшість

прекрасна перлина, і я бачив сліди собаки

і я бачив слово M-A-G-l-C.

І я подивився

ти у своєму саду й нахилився до мене

і ти сказав: «Як красиво!».

Дякую!

'Ні,

як гарні колони храму, що

знайшли свій шлях сюди, прямо зараз.

Ми можемо піднятися на найвищу гору

Ми можемо переправити бурхливу річку

Навіть коли ми змушуємо офіціантку плакати

Навіть коли ми проклинаємо наступного хлопця

Навіть коли ми готуємось до нападу наших ближніх

І ми чуємо, як дитина плаче

на іншому кінці світу

Навіть якщо ми не чуємо своїх власних друзів, але…

І я зайшов за ріг будівлі

і я бачив в стіні мушак, перлину,

бутсі семиліги, сліди собачих і

Я бачив людей, які протікали повз вас у саду.

Куди вони йшли?

Гей!

КЛИКАЙТЕ МАГІЮ!

До мене на вулиці підійшов чоловік і сказав

«Ти такий привабливий».

Я знаю.

«Твої ноги такі

колони в скроні, я просто хочу попестити їх і

Я…» І я сказала, чи ти не хлопець моєї дівчини?

О, я б ніколи нічого не робив.

Я просто думав, що ви цінуєте

чесність.'

Я згоден.

«Я просто думав, що ти цінуєш відкритість».

Я ЗГОДЕН.

Зателефонуйте в Магію!

що?

Якраз тоді назустріч мені підійшла жінка

одягнений у накидку супергероя, але

не зовсім.

Дуже просто і невибагливо.

І як

вона пройшла повз, вона подивилася на мене і її очі були

яскраво-блакитний, пронизливий і насичений

інтелект і гумор.

Я відчув, що мене забрали.

Ніколи не знаєш, з ким розмовляєш

Ніколи не знаєш, до кого йдеш

Ніколи не знаєш, з ким сидиш

Ніколи не знаєш, кого покатаєшся

Що?

Я возжу людей покататися?

ВІДПУСТИТЬ!

Але він просто не відпускав це .

Він сказав, що ніколи

робити що завгодно, але він не переставав говорити те, що він

не зробив би.

Я не міг його зупинити.

Зателефонуйте в Магію!

Не зараз.

Зателефонуйте в Магію!

я занадто зайнятий.

І я зайшов за ріг будівлі,

Я бачила вбудовану у стіну

черепашка, перлина, я НЕ бачила слідів

але про собаку.

Гей!

А потім я обійшов трьох чоловіків біля Z.

куріння на дорозі.

А потім я пройшов повз пару, яка розмовляла.

Одружися зі мною.

Я не можу вийти за тебе.

Одружися зі мною.

Я не вийду за тебе.

Ви змушуєте мене відчувати себе майже недолугим!

Це не ви судите

Я не відчуваю, як ти

Це просто, як хитається мій хребет

коли я стою поруч із тобою

Я піднімаю телефон.

Я не дзвоню тобі.

Я піднімаю телефон.

Я не дзвоню тобі.

Одружися зі мною.

Я не вийду за тебе

Ммм шмух!

Чому він просто не одружується з нею?

Відпусти!

Але я не зрозумів, бачите.

Вона була

просто питаю про чесність.

І моє судження про

ця пара почала змушувати мене відчувати себе такою сонною.

Як

якби я пробігав через поле самовампіризації

маки (маки — це я).

КЛИКАЙТЕ МАГІЮ!

Ні.

КЛИКАЙТЕ МАГІЮ!

Мух…

КЛИКАЙТЕ МАГІЮ!

магія…

КЛИКАЙТЕ МАГІЮ!

ДОБРЕ.

МАГІЯ!!!

Так як це?

І на мій великий дивування прийшов великий чорний пес

прямує до мене.

що?

Це магія?

Ви хочете, щоб я взяв Magic на прогулянку?

Тож Магія

і я почав йти до наступного села.

Ми обійшли трьох чоловіків — Шадраха, Мешаха та

Абедного.

Ми пройшли трьох дітей — вони

гуділи біля поля й поля

почала змінюватися, повертати до життя.

І я відчував, ніби з мене зірвали пов’язки

очі, і я був такий… ВДЯЧНИЙ?

Не зовсім.

НЕ ЗОВСІМ!

НЕ ЗОВСІМ!