Il N'y A Pas De Nom Pour Le Repos De Son Âme - Jacques Higelin

Il n’y a pas de nom sur cette croix rouillée

Plantée dans le fourreau du ventre de la terre,

Au fond d’un cimetière abandonné

Qui est né, qui est mort, qui dort sous cette croix?

Quel sort l’a condamné sans regret ni remords

Au secret de l’anonymat?

Depuis combien d’années personne n’est venu

Rendre un dernier salut, fleurir d’une pensée

Celui ou celle qui n’est plus?

Dans le désert de la solitude d’où jamais personne ne revient

Réclamer à l’ingratitude la maigre part du respect qu’on lui doit,

Rien qu’une prière pour le repos de son âme.

La vie, l’amour, la mort sont filles du néant

Que le vent de l’histoire balaie d’un courant d’air

Dans les couloirs de l’infini

Dans le désert de la solitude d’où jamais nul ne revient

Témoigner de l’ingratitude qui l’a abandonné au seuil du tombeau

Sans une prière pour le repos de son âme.

На цьому іржавому хресті немає імені

Посаджені в піхви черева землі,

Глибоко на покинутому кладовищі

Хто народився, хто помер, хто спить під цим хрестом?

Яка доля прирекла його без жалю і докорів сумління

У секреті анонімності?

Скільки років ніхто не приходив

Віддайте останній салют, розквітайте думкою

Той, кого вже немає?

У пустелі самотності, з якої ніхто ніколи не повертається

Вимагати від невдячності мізерну частку належної їй поваги,

Просто молитва за упокій його душі.

Життя, любов, смерть — дочки небуття

Нехай вітер історії віє на вітерці

У коридорах нескінченності

У пустелі самотності, з якої ніхто ніколи не повертається

Свідчи про невдячність, що кинула його на порозі гробу

Без молитви за упокій його душі.