Les désespérés - Jacques Brel

Ils se tiennent par la main

Et marchent en silence

Dans ces villes éteintes

Que le crachin balance

Le sol que leur pas

Pas à pas fredonné

Ils marchent en silence

Les désespérés

Ils ont brûlés leurs ailes

Ils ont perdu leurs branches

Tellement naufragés

Que la mort paraît blanche

Ils reviennent d’amour

Ils se sont réveillés

Ils marchent en silence

Les désespérés

Et je sais leur chemin

Pour l’avoir cheminé

Déjà plus de cent fois

Cent fois plus qu'à moitié

Moins vieux ou plus meurtris

Ils vont terminer

Partent en silence

Les désespérés

Lente sous le pont

L’eau est douce et profonde

Voici la bonne hôtesse

Voici la fin du monde

Ils pleurent leurs prénoms

Comme de jeunes mariés

Ils fondent en silence

Les désespérés

Que se lève celui

Qui leur lance la pierre

Ils ne sait de l’amour

Que le verbe s’aimer

Sur le pont il n’est plus rien

Qu’une brume légère

Ça s’oublie en silence

Ceux qui ont espéré

Вони тримаються за руки

І ходити мовчки

У цих вицвілих містах

Нехай мжичка качається

Земля, що їх крок

крок за кроком гудів

Вони ходять мовчки

відчайдушний

Вони спалили свої крила

Вони втратили свої гілки

так кинутий

Ця смерть здається білою

Вони повертаються з любов’ю

Вони прокинулися

Вони ходять мовчки

відчайдушний

І я знаю їхню дорогу

За те, що пройшов його

Вже понад сто разів

У сто разів більше половини

Менш старий або більше синців

Вони закінчаться

Відійти в тиші

відчайдушний

Повільно під мостом

Вода м’яка і глибока

Ось приходить правильна господиня

Ось і настав кінець світу

Вони викрикують свої імена

Як молодята

Вони тануть у тиші

відчайдушний

Нехай один підніметься

Хто кидає в них камінь

Вони не знають кохання

Це дієслово любити

На мосту нічого немає

Просто легкий туман

Це забувається в тиші

Ті, хто сподівався