Лети, душа... - Иван Царевич

Суховей, да жара несносная

Иссушили долины росные.

Почернела земля- зола да песок…

Чтоб омыть край, бедой измученный,

Я бы плакал, но слёзы жгучие,

Я бы в небо кричал, но в горле комок.

Душа, лети!

Туда, где живут дожди,

Туда, где спящий дом

Разбудят свет и гром.

Лети, душа,

Надеждой живой дыша.

Ты лети, судьбу храня,

Туда, где ждут меня.

Ни единой души на сотню вёрст.

Серый холм, а над ним немой погост.

Оскудела земля на месяц пути.

Чтоб найти тех, кто здесь когда-то жил,

Я бы звал, но дождаться нету сил,

Я бы в небо взлетел, но камень в груди.

Душа, лети!

Туда, где живут дожди,

Туда, где спящий дом

Разбудят свет и гром.

Лети, душа,

Надеждой живой дыша.

Ты лети, судьбу храня,

Туда, где ждут меня

Суховий, так спека нестерпна

Висушили долини роси.

Почорніла земля-зола та пісок...

Щоб омити край, бідою змучений,

Я би плакав, але сльози пекучі,

Я би в небо кричав, але в горлі грудок.

Душа, лети!

Туди, де живуть дощі,

Туди, де сплячий будинок

Розбудять світло і гром.

Лети, душа,

Надією живий дихаючи.

Ти лети, долю зберігаючи,

Туди, де чекають на мене.

Жодної душі на сотню верст.

Сірий пагорб, а над ним німий цвинтар.

Збіднілася земля на місяць шляху.

Щоб знайти тих, хто тут колись жив,

Я би кликав, але дочекатися нема сил,

Я би в небо злетів, але камінь у груди.

Душа, лети!

Туди, де живуть дощі,

Туди, де сплячий будинок

Розбудять світло і гром.

Лети, душа,

Надією живий дихаючи.

Ти лети, долю зберігаючи,

Туди, де чекають на мене