Портрет - Игорь Николаев

Когда лечу я над огромною землей

Я вглядываюсь в зыбкий лунный свет

Я вижу как прозрачною холодною рукой

Мне облака рисуют твой портрет

Художнику особенно улыбка удалась

Он разгадал ее простой секрет

Вот только глубину твоих бездонных серых глаз

Не передал божественный портрет

Портрет работы поднебесного маэстро

Пусть разбиваются мечты, как зеркала

Сгорят все книги и умолкнут все оркестры

Лишь только б ты со мной всегда была

А, если будет так, что ты расстанешься со мной

И вновь пойдешь по жизни без меня

Я все же буду счастлив, что холодною зимой

Согрел тебя у своего огня

Портрет работы поднебесного маэстро

Пусть разбиваются мечты, как зеркала

Сгорят все книги и умолкнут все оркестры

Лишь только б ты со мной всегда была.

Коли я лечу над величезною землею

Я вдивляюся в хибне місячне світло

Я бачу як прозорою холодною рукою

Мені хмари малюють твій портрет

Художнику особливо усмішка вдалася

Він розгадав її простий секрет

Ось тільки глибину твоїх бездонних сірих очей

Не передав божественний портрет

Портрет роботи піднебесного маестро

Нехай розбиваються мрії, як дзеркала

Згорять усі книги і замовнуть усі оркестри

Тільки б ти зі мною завжди була

А якщо буде так, що ти розлучишся зі мною

І знову підеш по житті без мене

Я все таки буду щасливий, що холодною зимою

Зігрів тебе біля свого вогню

Портрет роботи піднебесного маестро

Нехай розбиваються мрії, як дзеркала

Згорять усі книги і замовнуть усі оркестри

Тільки б ти зі мною завжди була.