Habitude - IAM, FAF LARAGE

Aucun visage ne me regarde

Et sur les quelques pièces que je glane

A la sortie des magasins, après l’office

Le côté face aussi me donne le profil

Le soleil tombe avec les degrés

Depuis ce matin je marche, mais là mes pieds sont las, il faudrait que je pense

à me poser

Que je me trouve un porche ou un coin tranquille, bien abrité

A l'écart des regards, la tolérance est souvent mal imitée

Parfois j’aimerais être invisible tout comme ces fantômes

Ne pas voir ces yeux, qui ne me regardent pas comme on regarde un homme

«Bonjour madame, n’ayez pas peur, non, je ne suis pas dangereux

Je vous tiens la porte c’est tout, c’est pas à votre sac que j’en veux «C'est qu’un «bonjour «, ça ne vous coutera pas 1 €

Allez fouillez votre cœur, y’a peut-être encore quelques «merci»

Je vous jure c’est pas de ma faute si tout le pays part en vrille

Je suis là par manque de chance, la vie a ses sombres héros

Comme une ombre au tableau, je croise des routes sans jamais laisser de trace

S’il vous plait, voyez moi, une fois avant que le vieux ne m’efface

Je sais c’est dur car vous me percevez comme un peut-être

Alors c’est presque par instinct que vous tournez la tête

C’est vrai je dors là, où vos chiens ont leur chiottes

Je gêne les amoureux qui sur les bancs, le soir se bécotent

Et si le vent parfois me force à squatter vos entrées

N’oubliez pas, même les vaincus ont droit au respect

Et si le dédain était armé, je serais mort 1000 fois

Comme ceux qu’on trouve le matin gelés et morts de froid

Mais là c’est pire ma présence ne choque même plus

Le temps défile et doucement je deviens une simple habitude

On ne me voit plus, je suis transparent, une habitude

Les regards glissent, sur mes affaires entassées sur ce trottoir vide

C’est tout ce qui me reste, mon testament

On ne me voit plus, je suis une silhouette

Une ombre sans utilité

Comme disent hommes et femmes pleins de futilités

Je ne suis qu’une habitude, ou aucun pas ne s’arrête

On vit l’hiver gelés par la honte

Le froid et l'été, l’indifférence des passants nous fait de l’ombre

Sur un trottoir, un banc on dérange, chacun sa croix

Une pièce, de l’eau courante, un trésor qu’on ne trouve pas

Le soir on marche en petits groupes, livrés à nous-mêmes

Rien qui nous retient ici, ni maison, ni repères

Nos souvenirs, nos joies dans des sacs poubelles

On brave le «idien et voit nos espoirs à la baisse

On fuit la loi et l’ordre qui nous chassent parce qu’on n’a plus de sous

Ils ont saisi ma dignité avec mes biens un jour

Depuis je vous regarde, faire semblant de ne pas me voir et ça me marque

Plus que le temps à tuer sur le goudron une tache dans ce parc

Vos non dits qui en disent long me rattrapent

Et parmi nous beaucoup se résignent face au mépris, ils signent

Pour une idylle avec une bouteille vide

On ne juge pas, on a tous une histoire, je ne vous le souhaite pas

Je pourrais être vous, vous pourriez être moi

Alors je rêve devant les vitrines, tant pis si c’est pour de faux

Je sais que la rue ne fait pas de cadeau

J’essaie d'être fort même dans le caniveau

Je ne suis qu’une statue de chair parmi vous

Et à la fin j’aurai joué mon rôle jusqu’au bout

Mais les spectateurs m’ont fait défaut

On ne me voit plus, je suis transparent, une habitude

Les regards glissent, sur mes affaires entassées sur ce trottoir vide

C’est tout ce qui me reste, mon testament

On ne me voit plus, je suis une silhouette

Une ombre sans utilité

Comme disent hommes et femmes pleins de futilités

Je ne suis qu’une habitude, ou aucun pas ne s’arrête

On ne me voit plus

Жодне обличчя не дивиться на мене

І на тих кількох шматочках, які я збираю

Виходячи з магазинів, після офісу

Лицьова сторона також дає мені профіль

Сонце падає разом із градусами

Я ходжу з ранку, а тепер ноги втомилися, треба думати

запитати себе

Чи знайду я ганок, чи тихий, захищений куточок

Поза увагою, толерантність часто погано імітується

Іноді мені хочеться бути невидимим, як ці привиди

Не бачте тих очей, які не дивляться на мене, як на чоловіка

«Здрастуйте, пані, не бійтеся, ні, я не небезпечний

Я тримаю двері для вас, це все, це не ваша сумка, яку я шукаю «Це лише «привіт», це не буде коштувати вам 1 євро

Іди шукай своє серце, можливо, буде ще кілька "дякую"

Клянуся, я не винен, що вся країна закрутилася

Я тут за нещастям, у житті є свої темні герої

Як тінь на дошці, я перетинаю дороги, не залишаючи жодного сліду

Будь ласка, побачите мене раз, перш ніж старий стер мене

Я знаю, що це важко, тому що ти сприймаєш мене як можливого

Тож майже інстинктивно ви повертаєте голову

Це правда, я сплю там, де у ваших собак є туалети

Я соромлю закоханих, які на лавках, ввечері, цілують один одного

І якщо вітер іноді змушує мене присідати твої під’їзди

Пам’ятайте, навіть переможені заслуговують на повагу

І якби зневага була озброєна, я б був мертвий тисячу разів

Як ті, що знайшли вранці замерзлі й замерзлі на смерть

Але це гірше, що моя присутність вже навіть не шокує

Час пливе, і я повільно входжу в звичку

Мене вже ніхто не бачить, я прозорий, звичка

Очі ковзають, на мої речі, нагромаджені на цьому порожньому тротуарі

Це все, що мені залишилося, моя воля

Мене вже ніхто не бачить, я силует

Марна тінь

Як кажуть чоловіки і жінки, повна дрібниць

Я просто звичка, де не зупиняються кроки

Живемо зиму, замерзлу від сорому

Холод і літо, байдужість перехожих затьмарює нас

На тротуарі, лавці заважаємо, кожен свій хрест

Монета, проточна вода, скарб, який неможливо знайти

Увечері гуляємо невеликими групами, надані напризволяще

Ніщо не тримає нас тут, ні дому, ні орієнтирів

Наші спогади, наші радості в мішках для сміття

Ми беремо участь у 'idian і бачимо, що наші надії зменшуються

Ми тікаємо від закону та порядку, які переслідують нас, тому що ми зламані

Одного разу вони захопили мою гідність разом із моїм майном

Відтоді я спостерігаю за тобою, роблячи вигляд, що не бачу мене, і це відзначає мене

Більше, ніж час убити на гудроні місце в цьому парку

Ваші речі, які не сказані, що говорять багато про що, наздоганяють мене

І багато хто з нас йде у відставку через зневагу, вони підписують

Для роману з порожньою пляшкою

Ми не судимо, у всіх нас є історія, я вам цього не бажаю

Я міг би бути тобою, ти міг би бути мною

Так я мрію перед вікнами, шкода, якщо це за підробку

Я знаю, що вулиця не робить жодних послуг

Я намагаюся бути сильним навіть у жолобі

Я лише статуя з плоті серед вас

І врешті-решт я зіграю свою роль до кінця

Але глядачі мене підвели

Мене вже ніхто не бачить, я прозорий, звичка

Очі ковзають, на мої речі, нагромаджені на цьому порожньому тротуарі

Це все, що мені залишилося, моя воля

Мене вже ніхто не бачить, я силует

Марна тінь

Як кажуть чоловіки і жінки, повна дрібниць

Я просто звичка, де не зупиняються кроки

Більше мене ніхто не бачить