Upon the Kingdom Throne - Hecate Enthroned

Interlaced within your rapture

Wrapped in twighlight from hereafter

So that you might know the flavour of that desire

Destiny through dreams of sorrow

All life ends weak and hollow

And cannot know your tears of light shall remain

«The skys alone told tales of fire

Conspiracy of pain and desire

Raping heavens to the thunders roar»

Oh, dost thou

Dost thou taste the languid sweetness of my love

For revenge of fire on heaven

Of what has been left within

And the chaptered pain of horror

Deeply sighs and spreads her wings

You shall hear me with your ears

That are deaf to spoken tongues

Enchanting all forsaken

Voices poisoning their lungs

And to be spoken forever

In webs of enshadowed destiny

They do not penetrate the conscious mind

Reflecting sanity

Drawing all life and light into them

Leaveth thou in their turmoil draining again

The sound of emotion, thy thunderous heart

And tethered forever in your thoughts from afar

Beneath the veil of tears they wear

They see not clear enough to care

Darkness seething avalon, fore skys reap death and heavens tear

And speak in tongue of secrets told

Of spirits kindred, bought and sold

A kingdom beneath a veil of dark shalt remain

Your velvet skin in breath of sorrow

A token of thy graveless honour

Fore thou art the touch of death like winters sigh

And to remain in this forever

Draped in darkness here together

So many dreams but never sleeping

Anguished pain, eternal weeping

Переплетені у вашому захопленні

Загорнутий у сутінки з подальшого

Щоб ви могли знати смак цього бажання

Доля через мрії про горе

Усе життя закінчується слабким і порожнім

І не можу знати, що ваші сльози світла залишаться

«Одні лише небеса розповідали про вогонь

Змова болю і бажання

Гвалтують небеса, щоб грім гримнув»

Ой, а ти

Чи скуштуєш ти томну солодкість мого кохання

Для помсти за вогню на небі

Те, що залишилося всередині

І розділений біль жаху

Глибоко зітхає і розправляє крила

Ти почуєш мене своїми вухами

Вони глухі до розмовних мов

Зачаровує всіх покинутих

Голоси, що отруюють їхні легені

І щоб про них говорили вічно

У павутині таємної долі

Вони не проникають у свідомість

Відображення розсудливості

Втягуючи в них все життя і світло

Знову залишаєш їхню смуту

Звук емоцій, твого громового серця

І прив’язаний назавжди у твоїх думках здалеку

Під завісою сліз, які вони носять

Вони бачать недостатньо чітко, щоб піклуватися

Темрява кипить авалон, переднє небо жне смерть, а небо рве

І говорити мовою розказаних секретів

Споріднених душ, куплених і проданих

Царство під завісою темряви залишиться

Твоя оксамитова шкіра в подиху смутку

Знак твоєї безгробної честі

Бо ти дотик смерті, як зітхання зими

І залишитися в цьому назавжди

У темряві тут разом

Так багато снів, але ніколи не спить

Страшний біль, вічний плач