Ветер перемен - H1GH

Это Дядя Женя, восьмой на восьмом.

А я — дядя Миша, семнадцать на семнадцатом.

Я родился в колыбели, в моменты колебаний,

В «светлой голове», его все так называли.

Он в целях воспитания подселил тараканов,

Сказав: «Плох ветер, что не хочет быть ураганом!».

Приятно познакомиться, я ветер в голове.

Его все нравоучения помню по сей момент.

Иногда ветреным был и ошибался пацан,

Но отдать должное — он на меня слова не бросал.

Видел его глазами, как стаи туч гоняют

Другие пацаны.

Думал: «Чем они лучше меня?»

и

Хотел скорее вырасти из бури в стакане,

Чтобы легенды как о тайфуне слагали.

К слову, я давно всё знаю про ваших легенд,

Подло не поступал, иначе быть лучше никем.

Были в тупике, но я свет видел вдалеке,

И так хотел, чтоб его видел учитель в ученике.

Он учил меня так же, как учили его:

В тесноте, да не в обиде.

Совершили рывок:

Он не по дням, а по часам, а я метрами в секунду,

Флюгеры молчали, но верил я, засекут нас.

Голова — дом советов, забита была,

Пустоголовым не завидовал — им жизнь не мила.

Но видом жил.

площадь, говорила «жить проще».

Но жить нам проще было тошно, если быть точным.

Взрослели оба: я уже стал ветром перемен,

И он поездил, погремел.

Себе стал на уме.

Жизни палитра нам преподнесла много цветов,

Я не ошибся: это были розы, ветров:

Там, кто «ветер-собутыльник» «знает где его искать»,

Кто не вывез и решил, проще «ветром» будет «стать».

Кто-то искал одну, но ветер «с моря дует беду»

Кто-то из-за таких как мы «влюблён» и в ту, и в ту.

И я чту за честь, именно в такой жить голове,

Водолей, не «Скорпион», много разных черт,

Но в голове навеки, зови меня «Wind of Change».

Це Дядя Женя, восьмий на восьмому.

А я — дядько Мишко, сімнадцять на сімнадцятому.

Я народився в колиски, моменти коливань,

У «світлій голові», його все так називали.

Він в метах виховання підселив тарганів,

Сказавши: «Поганий вітер, що не хоче бути ураганом!».

Приємно познайомитись, я вітер у голові.

Його всі моралі пам'ятаю досі.

Іноді вітряним був і помилявся пацан,

Але віддати належне — він на мене слова не кидав.

Бачив його очима, як зграї хмар ганяють

Інші пацани.

Думав: «Чим вони кращі за мене?»

і

Хотів швидше вирости з бурі в склянці,

Щоб легенди як про тайфун складали.

До речі, я давно все знаю про ваші легенди,

Підло не надходив, інакше бути краще ніким.

Були в тупіку, але світло бачив вдалині,

І так хотів, щоб його бачив учитель в учневі.

Він вчив мене так, як вчили його:

В тісноті та не в образі.

Зробили ривок:

Він не по днях, а по годинах, а я метрами в секунду,

Флюгери мовчали, але вірив я, засічуть нас.

Голова — будинок порад, забита була,

Пустоголовим не заздрив — їм життя не мило.

Але видом жив.

площу, говорила «жити простіше».

Але жити нам простіше було нудно, якщо бути точним.

Доросли обидва: я вже став вітром змін,

І он поїздив, погримів.

Собі став на розумі.

Життя палітра нам піднесла багато кольорів,

Я не помилився: це були троянди, вітрів:

Там, хто «вітер-собутильник» «знає де його шукати»,

Хто не вивіз і вирішив, простіше «вітром» стане «стати».

Хтось шукав одну, але вітер «з моря дме лихо»

Хтось через таких як ми «закоханий» і в ту, і в ту.

І я шаную за честь, саме в такий жити голові,

Водолій, не «Скорпіон», багато різних рис,

Але в голові навіки, клич мене «Wind of Change».