Dom Stary - Grzegorz Turnau

Dom stary, opuszczony, gdzieś na skraju drogi

Dziwne — choć iść tam nie chcesz, same niosą nogi

Wchodzisz — bezludna cisza aż dźwięczy wokoło

Myślisz — tak kiedyś było tu głośno, wesoło

Na ścianach fotografie: Panowie z Paniami

A to — patrzcie — fortepian: lubił grywać na nim

Tu w wazoniku piórko, znalazłem je wtedy

Tu róża zasuszona, pamiętasz, jak kiedyś…

Za stołem wyraźniejsze jeszcze od powietrza

Najdroższe cienie siedzą - coraz lżejsze, bledsze

A szklanki czas nie rozbił - cała, wieczna żyje

Choć ten, co pijał z niej, już z innych źródeł pije

O!

nieśmiertelność rzeczy, o!

pamiątki po nas

Bo to przecież nasz dom jest i opowieść o nas

To twoich palców ciepło, wciąż na tych klawiszach

Nasze w tych ścianach głosy i ta po nich cisza

Dom stary, opuszczony, gdzieś na skraju drogi

Dziwne — choć iść tam nie chcesz, same niosą nogi

A ponad domem błękit, wysoki, ogromny

I gwiazda wstaje pierwsza — tam, na nieboskłonie…

Старий, покинутий будинок, десь на краю дороги

Дивно — хоч туди не хочеш, але ноги носять самі

Заходиш — безлюдна тиша лунає навкруги

Думаєш – раніше тут було голосно і весело

На стінах фотографії: джентльмени з дамами

А це — дивіться — піаніно: він любив на ньому грати

Перо тут у вазі, я знайшов його тоді

Ось засушена троянда, згадайте, коли...

За столом навіть чистіше повітря

Сидять найдорожчі тіні - все світліше, блідіше

І час не розбив окуляри - все, вічне

Хоча той, хто з нього пив, уже п’є з інших джерел

ПРО

безсмертя речей, о!

сувеніри після нас

Адже це наш дім і історія про нас

Це тепло твоїх пальців, все ще на цих клавішах

Наші голоси в цих стінах і тиша за ними

Старий, покинутий будинок, десь на краю дороги

Дивно — хоч туди не хочеш, але ноги носять самі

А над хатою синій, високий, величезний

І першою сходить зірка - там, на небі...