Wildfire - Forest Blakk

We all have those days where we just don’t want to wake up

Where even the air in the room holds you down

And there are days where you beg the universe for any hint of a sign,

just something to let you know that you’re even remotely close to the right

path

The kind of days where you doubt who you are, and where you are,

or where you’re even going

You anxiously retrace all your steps wondering where the hell you went wrong

And where was the place all those lines became blurred and the road forked like

a serpent’s tongue convincing you that you didn’t even know yourself, from Adam?

Was it there that you split off on to the wrong course?

Had you taken the other road you’d likely be in much better shape, right?

Or better yet, maybe the world wouldn’t have fallen apart like it has

Maybe all the right pieces would have been in all the right places

And maybe you would have found yourself instead of losing your hope like an old

love note you kept locked inside a dust-covered box under the floorboards

Yeah, that sounds pretty good right about now

We could all use a little faith in ourselves

We deserve that, don’t we?

Don’t we?

See, don’t we deserve that?

Don’t we deserve to open our eyes and rejoice in the mere fact that we’re alive?

And that we woke up here?

Or that we can marvel in our existence.

Isn’t that good enough?

Or is that too

much to ask for?

Because I’m starting to get confused by this all, this whole rat race

You know where we’re chasing other people’s dreams and comparing the wonder of

what makes us, us

Can you believe that?

Let me tell you, I’ve stared into the dark and I’ve watched its lonely eyes

look right back at me, and I won’t lie to you, they pierce the soul no less

than a sharp knife on a fresh piece of flesh

And it whispers into your ears into the silent of the night just hoping that

for a second you’ll forget what it is you are

So hear me, my friends

Don’t listen!

It’s a trap to think that you are not the infinite

It is a tragedy to believe even for a second that you are not the culmination

of each incredibly, improbable moment that led to your existence

You heard me right!

And those scars you carry, well those are yours

So wear them with honor, like badges you’ve collected along your way

Place them over your heart one by one for all to see

And stand up straight

Hold your head up high

And don’t you even think of wasting any more of your precious moments looking

down on yourself

Wake up!

You deserve that!

You are human

You’re alive!

Wake up!

You’re a wildfire!

Burn bright, burn bright, burn bright!

У всіх нас бувають дні, коли ми просто не хочемо прокидатися

Де навіть повітря в кімнаті тримає вас вниз

І є дні, коли ти благаєш у Всесвіту будь-який натяк на знак,

просто щось, щоб повідомити вам, що ви навіть віддалено близькі до правого

шлях

Такі дні, коли ти сумніваєшся, хто ти є і де ти є,

або куди ви навіть збираєтеся

Ви з тривогою повторюєте всі свої кроки, дивуючись, де, до біса, ви помилилися

А де було місце, усі ці лінії розмиваються, а дорога немов розгалужується

зміїний язик, який переконує вас, що ви навіть самі не пізнали від Адама?

Невже ви перейшли на неправильний курс?

Якби ви пішли іншим шляхом, то, ймовірно, були б у набагато кращій формі, чи не так?

А ще краще, можливо, світ не розвалився б так, як зараз

Можливо, усі потрібні частини були б у всіх правильних місцях

І, можливо, ви б знайшли себе замість того, щоб втратити надію, як старий

любовна записка, яку ти тримав замкненим у запиленому ящику під дошками підлоги

Так, зараз це звучить досить добре

Ми всі могли б трохи повірити в себе

Ми на це заслуговуємо, чи не так?

чи не так?

Бачите, хіба ми не заслуговуємо на це?

Хіба ми не заслуговуємо відкрити очі й радіти самому факту, що ми живі?

І що ми прокинулися тут?

Або що ми можемо дивуватися нашому існуванню.

Хіба цього не достатньо?

Або це також

багато чого просити?

Тому що я починаю бентежитись через це все, ці щурячі перегони

Ви знаєте, де ми переслідуємо чужі мрії і порівнюємо диво

що робить нас, нами

Ви можете в це повірити?

Скажу вам, я дивився в темряву й спостерігав за її самотніми очима

подивіться на мене, і я не буду вам брехати, вони не менше пронизують душу

ніж гострий ніж по свіжому шматку м’яса

І воно шепче у ваші вуха в нічну тишу, просто сподіваючись на це

на секунду ви забудете, хто ви є

Тож почуйте мене, друзі мої

не слухай!

Це пастка — думати, що ви не нескінченні

Це трагедія повірити навіть на секунду, що ти не кульмінація

кожного неймовірного, неймовірного моменту, який призвів до вашего існування

Ви мене правильно почули!

І ті шрами, які ти носиш, це твої

Тож носіть їх із честю, як значки, які ви збирали на своєму шляху

Покладіть їх один за одним на своє серце, щоб усі бачили

І встаньте прямо

Підніміть голову високо

І навіть не думайте більше витрачати свої дорогоцінні моменти на пошуки

на себе

Прокидайся!

Ви цього заслуговуєте!

ти людина

ти живий!

Прокидайся!

Ви пожежа!

Горіти яскраво, горіти яскраво, горіти яскраво!