Heimkehr / Bereue nichts - Ewigheim

Ein Zerrbild das dem Nichts entsprang

Genau so schnell verschwindet

Wie ungewollt ein Kind

Sein Bild im Spiegel fand

Nur um darin zu sehen

Wie’s sich in Krämpfen windet

Ein armes Seelchen, Gefangen

Außer Rand und Band

Dazu verurteilt im Wahn

Seinen Verfall zu betrachten

Welcher nicht optional

Stoisch vorwärts marschiert

Und erst sein Ziel, erreicht

Wenn sich das Seelchen am Rand

Komplett zerstört

Neu definiert

Den Spiegel verlässt

Und sich selbst erst erkennt

Als kein Bild mehr zu sehn

Das die Seele verbrennt…

Man hat mich vergessen

Unter einen Stein gelegt

In mitten eurer, heilen Welt

In der man seine Rolle spielt

Was mir zu wieder ist

Da mir das Schauspiel gar nicht liegt

Solang ich denken kann und länger

Das Theater, das ihr Leben nennt

Ein entrücktes Stück

In dem ich wertlos bin

Oder gar böse

Wie man mir sagte und verschwand

Nur weil ein Herz die Worte formt

Nicht wie sonst üblich

Der Verstand

Was doch erwartet wird

Von dem, der spricht

Und sind es Lügen, darf er lügen

Nach belieben bis die letzte Hemmung fällt

So lang er lächelt

Und die Lüge nur gut klingt

So sitz ich hier — unter meinem Stein

Bereue nichts, als in dieser Welt zu leben

Ein Mensch wie du, kann ich nicht sein

Ein reines Herz schenkt mir ein Leben

Das selbst bestimmt und frei

Lichterloh in Flammen

Stolz und treu bis an sein Ende brennt

So nur noch Asche davon bleibt

Ist diese ganz und gar, erfüllt

Von Ideal und Wahrheit…

Für das ich jetzt zahle

Doch ich geh nicht allein

Reiße mit mir den Schädling

Sein Grab wird mein Stein

Unter dem er sich windet

Und erbricht Stück für Stück

Die Heuchelei, bis er eben so leer

Und gebrochen ist wie sein Blick

So sitz ich hier — unter meinem Stein

Bereue nichts, als in dieser Welt zu leben

Ein Parasit wie du kann ich nicht sein

Ein reines Herz schenkt mir ein Leben

Das selbst bestimmt und frei

Lichterloh in Flammen

Stolz und treu, bis an sein Ende brennt

So nur noch Asche davon bleibt

Welche ganz und gar erfüllt

«Loyalität bis in den Tod

So einer sie sein eigen nennt

Sei mein Respekt ihm stets gewiss

Egal wofür sein Herzchen brennt…»

Спотворений образ, що виник з нічого

Так само швидко зникає

Яка небажана дитина

Знайшов його зображення в дзеркалі

Просто щоб побачити в ньому

Як закручується в корчі

Бідна душа, в'язень

Поза меж

Засуджений на це в божевіллі

споглядати його розпад

Що не обов’язково

Стоїчно йде вперед

І тільки його мета досягнута

Коли маленька душа на краю

Повністю знищений

Нещодавно визначені

залишає дзеркало

І впізнай тільки себе

Більше нема картини

що палить душу...

про мене забули

покладений під камінь

Посеред твого ідеального світу

У якому ви граєте свою роль

Що для мене забагато

Бо акторська майстерність не моя справа

Скільки себе пам’ятаю і довше

Театр, який ти називаєш життям

Захоплений твір

В якому я нікчемний

Або навіть зло

Як мені сказали і зник

Просто тому, що серце формує слова

Не як зазвичай

Розум

Що очікується

Від того, хто говорить

А якщо це брехня, йому дозволено брехати

За бажанням, поки не впаде останнє гальмування

Поки він посміхається

І брехня звучить добре

Тож сиджу тут — під своїм каменем

Не шкодуйте ні про що, крім того, що живете в цьому світі

Я не можу бути такою людиною, як ти

Чисте серце дає мені життя

Це самостійно і безкоштовно

Горить у вогні

Гордий і вірний до кінця горить

Тому від нього залишився тільки попіл

Якщо це повністю виконано

Ідеалу і правди...

За що я зараз плачу

Але я не піду один

Вирви зі мною шкідника

Його могила стане моїм каменем

Під яким він звивається

І відригує потроху

Лицемірство, поки він просто такий порожній

І зламаний, як його погляд

Тож сиджу тут — під своїм каменем

Не шкодуйте ні про що, крім того, що живете в цьому світі

Я не можу бути таким паразитом, як ти

Чисте серце дає мені життя

Це самостійно і безкоштовно

Горить у вогні

Гордий і вірний до кінця

Тому від нього залишився тільки попіл

Що повністю виконано

«Вірність до смерті

Тому хтось називає це своїм

Завжди маю до нього мою повагу

До чого б його серце не горіло...»