Запоздалый снег - Евгений Росс

Вспоминая тебя, в этот вечер невольно взгрустнул,

Та последняя ночь, когда ветер разлуки задул —

Твои плечи и руки, твой в мире единственный взгляд…

И душевные муки — всего не вернуть нам назад!

Я тебя вспоминал, образ твой на ладонях держал,

Я тебя вспоминал, прядь волос твоих нежно ласкал,

Я тебе отправлял с белым снегом надежду свою —

Что когда-нибудь я, Бог поможет, тебя обрету!

Запоздалый снег на твоём окне,

Запоздалых лет письма на столе

Запоздалых роз на полу букет,

Запоздалых слёз на ресницах нет…

Я про всё вспоминал: оправдаться, поверь, не могу —

Я такой, какой есть, и за это я крест свой несу

Знаю, как ты страдала и юность свою отдала —

В моём сердце осталась, но судьба, не спросив, развела!

Згадуючи тебе, в цей вечір мимоволі засумував,

Та остання ніч, коли вітер розлуки задув —

Твої плечі та руки, твій у світі єдиний погляд…

І душевні муки — всього не повернути нам назад!

Я тебе згадував, твій образ на долонях тримав,

Я тебе згадував, пасмо волосся твого ніжно ласкав,

Я тебе відправляв з білим снігом надію свою

Що коли-небудь я, Бог допоможе, тебе знайду!

Запізнілий сніг на твоєму вікні,

Запізнілих років листи на столі

Запізнілих троянд на підлозі букет,

Запізнілих сліз на віях немає…

Я про все згадував: виправдатися, повір, не можу

Я такий, який є, і за це я хрест свій несу

Знаю, як ти страждала і свою юність віддала

У моєму серці залишилася, але доля, не спитавши, розвела!