Оазис - Everthe8, Хаски

Я это вижу, Улан-Удэ — шальной фрактал

Я уже слышу, там впереди 47-ой квартал

В чёрный двор мимо розовых глаз

Я бегу, будто гонится коп

В липкий дом, где виднеется лаз

Там ждёт моя тень из замученных слов

Там задыхается мой двойник

Его снедает немая тоска

Он топит в водке белый ледник

Пока меня поедает Москва

За мной вслед полуглухим косяком

Рэперы да люди с двойным языком

За ними барыга, как ловкий вор

Гадает как сбыть мой flow за бугор

За океан, где живет людоед

На муравейнике из дерьма

Он пьёт коктейль из поломанных душ

И мочится Hennessy в твой стакан

Я расскажу ему про свой дом —

Первобытный каменный двор

Неиспорченный, как дитя

И он направит свой алчный взор на

47-й квартал (угу-угу)

42-й маршрут

(У, угу-угу-угу, у, угу)

47-ой квартал, 42-ой маршрут, еле живой косяк

Полузабытый двор и малознакомый круг

Полуслепой фонарь, мой старый еле заметный друг

Спалит казённый шеврон, и ночь оденет нас в темноту

47-ой квартал, 42-ой маршрут, еле живой косяк

Полузабытый двор и малознакомый круг

Полуслепой фонарь, мой старый еле заметный друг

Спалит казённый шеврон, и ночь оденет нас в темноту

И я вернусь в свой маленький дом

Харкну два слова на вяленый loop

На языке, что не знает район

В ушную дыру, что закрыта для звука

Луна убьёт мой раненый день

И клочья сна сквозь занавесь век

И синяя мгла, что калеки платок

Упадёт на сизую степь

Пау-пау-пау, Улан-Удэ, Улан-Удэ

Улан-Удэ, хештег оазис

Летит над степью хай-тек-УАЗик

Моргают пьяные стробоскопы

Невероятные небоскрёбы

Вздымают в небо свои фаланги

Как тень на стене от руки шаманки

Кривится пальма в окне балкона

На фоне местного небосклона

В закатно-розовом макияже

Снуют межзвёздные экипажи

А горожане болтают, дескать

Мол, радугу в небе улан-удэнском

Рисует Будда — улан-удэнец

Застыл над городом, подбоченясь

И небоскрёбы ему по пояс

Улан-Удэ, о, мегалополис

Мираж, открытый в палящий полдень

Слепому мальчику-чабану

А горизонт, как горячий протвень

В степную прячется глубину

Смеётся лихо верблюд двугорбый

Задрав бесстыжую голову

А солнце липнет жвачкой Orbit

На эту выцветшую траву

Я це бачу, Улан-Уде - шалений фрактал

Я вже чую, там попереду 47-й квартал

У чорний двір повз рожеві очі

Я біжу, ніби женеться коп

У липкий будинок, де видніється лаз

Там чекає моя тінь із закатованих слів

Там задихається мій двійник

Його їсть німа туга

Він топить у горілці білий льодовик

Поки що мене поїдає Москва

За мною слідом напівглухим косяком

Репери та люди з подвійною мовою

За ними барига, як спритний злодій

Ворожить як збути мій flow за бугор

За океан, де живе людожер

На мурашнику з лайна

Він п'є коктейль із поламаних душ

І мочиться Hennessy у твою склянку

Я розповім йому про свій будинок.

Первісний кам'яний двір

Незіпсований, як дитя

І він направить свій жадібний погляд на

47-й квартал (угу-угу)

42-й маршрут

(У, угу-угу-угу, у, угу)

47-ий квартал, 42-ий маршрут, ледь живий косяк

Напівзабуте подвір'я та малознайоме коло

Напівсліпий ліхтар, мій старий ледь помітний друг

Спалить казенний шеврон, і ніч одягне нас у темряву

47-ий квартал, 42-ий маршрут, ледь живий косяк

Напівзабуте подвір'я та малознайоме коло

Напівсліпий ліхтар, мій старий ледь помітний друг

Спалить казенний шеврон, і ніч одягне нас у темряву

І я повернуся до свого маленького будинку

Харкну два слова на в'ялений loop

Мовою, що не знає район

У вушну дірку, що закрита для звуку

Місяць уб'є мій поранений день

І клапті сну крізь завісу повік

І синя імла, що каліки хустка

Впаде на сизий степ

Пау-пау-пау, Улан-Уде, Улан-Уде

Улан-Уде, хештег оазис

Летить над степом хай-тек-уазік

Морготять п'яні стробоскопи

Неймовірні хмарочоси

Здіймають у небо свої фаланги

Як тінь на стіні від руки шаманки

Кривиться пальма у вікні балкона

На тлі місцевого небосхилу

У західно-рожевому макіяжі

Снують міжзоряні екіпажі

А городяни базікають, мовляв

Мовляв, веселку в улан-уденському небі

Малює Будда - улан-денець

Застиг над містом, подбаченясь

І хмарочоси йому до пояса

Улан-Уде, о, мегалополіс

Міраж, відкритий у пекучий полудень

Сліпому хлопчику-чабану

А горизонт, як гаряче протвень

У степову ховається глибину

Сміється лихо верблюд двогорбий

Задерши безсоромну голову

А сонце липне жуйкою Orbit

На цю вицвілу траву