Nel Mio Silenzio - Enrico Nigiotti

Com'è difficile sapere cosa dire quando tocchi il fondo

è difficile capire ed evitare il male dentro te.

Viaggiando in mille posti dentro a polvere

che spazza ciò che urla intorno.

Io mi rilasso, mi dimentico, mi spoglio cancellando un po' di me.

Com'è difficile sapere cosa dire quando tocchi il fondo

gli sbagli fatti servon solo a risbagliare se non hai che te.

Io perdo e senza amici, spendo soldi, spreco gli anni chiuso in questo pozzo

Dov'è impossibile persino immaginare nella luce cosa c'è.

Nel domani non vedi, non speri e tutto è come ieri

E alle parole non credi, trascini all’alba i tuoi respiri

E niente puoi più amare.

Com'è difficile sapere cosa dire quando tocchi il fondo

quando le mani sono solo roditori e mangeranno te.

Seduto su una vita che non ha neanche più un briciolo di vita intorno

Nemmeno a piangere riesco perché l’anima si è sciolta dentro me, dentro me.

Nel domani non vedi, non speri e tutto è come ieri.

E alle parole non credi trascini all’alba i tuoi respiri

E resti in piedi, cammini, cascando in tutti quei misteri.

E alle parole non credi, non credi non cedi.

E nel domani non vedi, non speri e tutto è come ieri.

E alle parole non credi, non credi non cedi.

E niente puoi più amare lo so

E niente puoi più amare lo so

E niente puoi più amare lo so

E niente puoi più amare

Nel domani non vedi, non speri e tutto è come ieri.

E alle parole non credi trascini all’alba i tuoi respiri

E resti in piedi, cammini cascando in tutti quei misteri.

E alle parole non credi, non credi non cedi.

(Grazie a eleonora filieri per questo testo)

Як важко знати, що сказати, коли досягаєш дна

важко зрозуміти і уникнути зла всередині вас.

Подорож у тисячі місць всередині пилу

що змітає те, що кричить навколо.

Розслаблююся, забуваю, роздягаюся, стираючи трохи себе.

Як важко знати, що сказати, коли досягаєш дна

зроблені помилки служать лише для помилок, якщо у вас є тільки ви.

Я втрачаю і без друзів, я витрачаю гроші, я витрачаю роки, замкнені в цьому колодязі

Де неможливо навіть уявити, що є у світлі.

У завтрашній день не бачиш, не сподіваєшся і все як учора

І словам не віриш, тягнеш подих до світанку

І вже не можна любити.

Як важко знати, що сказати, коли досягаєш дна

коли твої руки просто гризуни і вони тебе з'їдять.

Сидіти на житті, в якій більше немає навіть анітрохи життя

Я навіть плакати не можу, бо душа в мені розтанула, всередині мене.

У завтрашній день не бачиш, не сподіваєшся і все як учора.

І словам не віриш, тягнеш подих до світанку

А ти стоїш, ходиш, потрапляючи в усі ті таємниці.

І словам не віриш, не віриш, не піддаєшся.

А в завтрашній день не бачиш, не сподіваєшся і все як учора.

І словам не віриш, не віриш, не піддаєшся.

І ти більше не можеш любити, я знаю

І ти більше не можеш любити, я знаю

І ти більше не можеш любити, я знаю

І вже не можна любити

У завтрашній день не бачиш, не сподіваєшся і все як учора.

І словам не віриш, тягнеш подих до світанку

А ти тримаєшся на ногах, ходиш, потрапляючи в усі ті таємниці.

І словам не віриш, не віриш, не піддаєшся.

(Дякую Елеонорі Філієрі за цей текст)