The Misfortune of Virtue - Elvenking

Blind human beings

Loading on other’s shoulders the fruit of their fears

The holes in their souls are filled by thick delusions

Shallow assumptions and words rubbed in the face

Of the ones who cannot bear the weight

Of this mess — the distress — and the anguish

They claim they’ve chosen light over the dark

Darkness my beauty, the only comfort of my life

I am the one, my soul cast in amber

Forever one, adrift on a crimson sea

From the ashes all stains mend and disappear

I am the one, in a sweet deathly slumber

Far from the sun, in the shade of a fallen tree

Misanthropic, the way of the pagan Lear

God grant me the gift of tolerance

For I alone cannot bear the burden of communion

I’m not willing to sharpen the perception they all have of me

I despise the ones that seek the truth in set phrases all written in vain

As with a previously owned dress they try — to fit in the words

They retrace others' lives, absorb their light

And rebuild their own frail peace of mind

They assail and censure — with a haughty and blatant smile

Their arrogance, audacity, mistrust

There is no place for me, I let all of you go

I am the one, my soul cast in amber

Forever one, adrift on a crimson sea

From the ashes all stains mend and disappear

I am the one, in a sweet deathly slumber

Far from the sun, in the shade of a fallen tree

Misanthropic, the way of the pagan Lear

Answers don’t grow on a tree fed by fatuous conjectures

There are more things in death than in any of their unconditional relishing lies

In a world that has gone beyond, leave your memories behind, Undertaker

And rest, forever endangered, forever alone

I am the one, my soul cast in amber

Forever one, adrift on a crimson sea

From the ashes all stains mend and disappear

I am the one, in a sweet deathly slumber

Far from the sun, in the shade of a fallen tree

Misanthropic, the way of the pagan Lear

Who does not comprehend can leave

The gathering is now closed, the invocation ended

The misfortune of virtue

Сліпі люди

Навантажувати на плечі інших плід своїх страхів

Діри в їхніх душах заповнені густими мареннями

Неглибокі припущення та слова втерлися в обличчя

З тих, хто не може витримати вагу

Про цей безлад — страждання — і страждання

Вони стверджують, що вибрали світло замість темряви

Темрява моя краса, єдина втіха мого життя

Я є той, моя душа в бурштині

Назавжди один, дрейф у багряному морі

З попелу всі плями залагоджуються і зникають

Я такий, у солодкому смертному сні

Далеко від сонця, в тіні поваленого дерева

Мізантропія, шлях язичницького Ліра

Дай Боже мені дар толерантності

Бо я одна не можу винести тягар причастя

Я не хочу загострювати уявлення, яке всі вони про мене

Я зневажаю тих, хто шукає правди в набірних фразах, написаних даремно

Як у випадку сукні, яка була раніше, вони намагаються — вписуватися в слова

Вони відслідковують життя інших, поглинають їх світло

І відновити власний слабкий душевний спокій

Вони нападають і засуджують — з гордовитою та відвертою посмішкою

Їх зарозумілість, зухвалість, недовірливість

Мені немає місця, я вас усіх відпускаю

Я є той, моя душа в бурштині

Назавжди один, дрейф у багряному морі

З попелу всі плями залагоджуються і зникають

Я такий, у солодкому смертному сні

Далеко від сонця, в тіні поваленого дерева

Мізантропія, шлях язичницького Ліра

Відповіді не ростуть на дереві, що живиться неправдивими припущеннями

У смерті є більше речей, ніж у будь-якій їх беззастережній брехні

У світі, який вийшов за межі, залиште свої спогади, Гробовнику

І відпочинок, назавжди під загрозою зникнення, назавжди один

Я є той, моя душа в бурштині

Назавжди один, дрейф у багряному морі

З попелу всі плями залагоджуються і зникають

Я такий, у солодкому смертному сні

Далеко від сонця, в тіні поваленого дерева

Мізантропія, шлях язичницького Ліра

Хто не розуміє, може піти

Збір закрито, виклик закінчено

Нещастя чесноти