Снежный человек - Электропартизаны

Я снежный человек вышедший из панельной пещеры

Навстречу времени, сбит им с ног,

Застигнут врасплох, шерсть дыбом, морда в крови,

Из асфальта бьёт электрический ток

Нового века!

Бетонный забор водружен на спине,

Виселицы, флагшток

И мутные лужи раздавленных снов в моих одиноких следах

Снежного человека!

Но я жив и снова иду,

Пока солнце не село,

Я встаю и снова иду,

Пока ветер не стих.

В этом мире чужих у меня есть одно странное дело —

Найти своих… найти своих!

И пусть в этом мире давно не осталось

Ни чистых нот, ни чистого снега.

Я знаю, что нет ни конца, ни начала,

Лишь центр кругового бега.

И лопнули струны на треснувшей скрипке,

Но воет смычок звуками feedback’а,

Поймав в переходе подземную песню надежд

Снежного человека!

Да я жив и снова иду,

Пока солнце не село,

Я встаю и снова иду,

Пока ветер не стих.

В этом мире надежд у меня есть одно безнадёжное дело —

Найти своих… найти своих!

Я снігова людина, що вийшла з панельної печери

Назустріч часу, збитий ним с ніг,

Застигнуто зненацька, шерсть дибки, морда в крові,

З асфальту б'є електричний струм

Нової доби!

Бетонний паркан піднесений на спині,

Шибениці, флагшток

І мутні калюжі розчавлених снів у моїх самотніх слідах

Снігову людину!

Але я живий і знову йду,

Поки що сонце не село,

Я встаю і знову йду,

Поки що вітер не стих.

У цьому світі чужих у мене є одна дивна справа—

Знайти своїх… знайти своїх!

І нехай у цьому світі давно не залишилося

Ні чистих нот, ні чистого снігу.

Я знаю, що немає ні кінця, ні початку,

Лише центр кругового бігу.

І лопнули струни на тріснутій скрипці,

Але виє смичок звуками feedback'а,

Впіймавши в переході підземну пісню надій

Снігову людину!

Так я живий і знову йду,

Поки що сонце не село,

Я встаю і знову йду,

Поки що вітер не стих.

У цьому світі надій у мене є одна безнадійна справа—

Знайти своїх… знайти своїх!