Unvollstaendigkeit - Einstürzende Neubauten

Man kann es nicht unbedingt Schlaf nennen

Vom einen zum anderen Pol das Ganze genauso weit entfernt

Die Träume lehnen sich über den Rand

Und starren in den Krater der verlorenen Gegenstände

Die dort unten ruhig ihre Bahnen ziehen

Sie starren unverwandt zurück

Und ich frage mich: Wieviele Dinge haben sich jetzt schon wieder

verselbständigt?

Der Koffer wurde aufgegeben

Ich hab ihn aufgegeben

Und er ist irgendwo gelandet

Wo ich nicht gelandet bin

Sein Inhalt ist Diebesgut geworden

Prise, längst versilbert, oder besser: verpulvert

Ich setz mich aufrecht

Es spielt keine Rolle, ob es nachmittags ist, abends oder mitten in der Nacht

Das Tageslicht wird mich in den Tatsachen verwickeln, die diese Zeitzone so mit

sich bringt

Draussen

Es gibt ein draussen

Aber bin ich noch vollständig genug?

Hab' ich noch alle beisammen?

Die sieben Sachen

Brille

Stift

Und Block

Karten

Geld

Pass

Und Schlüssel

Talente?

Ich hab' das mit dem draussen erst einmal gekippt

Sein und sein gelassen

Ich setz mich aufrecht

Ich räuspere den Schleim nach oben, bis ich ihn zu fassen kriege

Mit zwei Fingern ziehe ich seinen Faden aus meiner Kehle, meinem Körper

Daran hängen wie an einem Glückskettchen:

Ein Herz, meine Liebe, eine Flasche, ein Haus, eine Münze, ein Hufeisen

Eine Sechs, eine Sieben, ein Kleeblatt, ein Fisch, ein Würfel, eine 13

Eine Glocke, ein Schloss, ein Schlüssel, ein Hammer, ein Stern, der Mond,

die Sonne

Und ganz zum Schluss dann eine Putzbürste deren Borsten noch

Die letzten Reste, ein paar Klümpchen, mit nach draussen holen

Endlich sauber.

Endlich leer

Ich trinke ein grosses Glas Wasser und warte.

Was fest und in mir mich sorgte

Hängt vor mir und trocknet wie altes Gemüse, Peperoni, Dörrobst

Das Wasser findet seinen Weg.

Ich lasse es, ein letzter Strahl

Ein letztes Gas, ein Flatus

Endlich leer

Endlich leer

Ich: meine Hülle

Не можна назвати це сном

Від одного полюса до іншого все так само далеко

Мрії схиляються через край

І дивитися в кратер втрачених предметів

Внизу тихо тягнуть свої курси

Вони дивляться прямо назад

І я запитую себе: скільки всього вже повторилося

незалежний?

Валізу зареєстрували

Я відмовився від нього

І він десь приземлився

Де я не приземлився

Його вміст стало викраденим товаром

Приз, давно посріблений, а краще: припудрений

Я сиджу

Неважливо, вдень, ввечері чи посеред ночі

Денне світло втягне мене в те, що цей часовий пояс такий

приносить

На відкритому повітрі

Зовні є

Але чи я все ще достатньо повний?

Чи в мене ще є всі?

Сім речей

окуляри

ручка

І блоки

картки

гроші

паспорт

І ключі

таланти?

Я спочатку скинув зовнішню річ

Будьте і будьте спокійні

Я сиджу

Я очищаю мокротиння, поки не зможу взяти її в руки

Двома пальцями вириваю його нитку з горла, з тіла

Тримайся, як на щасливому ланцюжку:

Серце, любов моя, пляшка, будиночок, монета, підкова

Шістка, сімка, трилисник, риба, кістка, 13

Дзвін, замок, ключ, молоток, зірка, місяць,

сонце

А потім в самому кінці щітка для чищення, чия щетина ще є

Останні шматочки, кілька грудочок, візьміть з собою на вулицю

Нарешті очистити.

Нарешті порожній

Я випиваю велику склянку води і чекаю.

Що міцно і в мені хвилювало

Висить переді мною і сохне, як старі овочі, гострий перець, сухофрукти

Вода знаходить свій шлях.

Залишаю це, останній промінь

Останній газ, метеоризм

Нарешті порожній

Нарешті порожній

Я: моя оболонка