The Ladder - East Of The Wall

This crowd: a fleshy lake.

The throngs as smallish waves, folds like skin upon

the sow

A faint din as spit and speech caw- the rank broth that stews while boiled alive

«Who are you to cast your net so wide, and deepen the maw?

Cannibal, your hooks blood deep in hide

This too shall pass.

You’ll find yourself at last.»

Couldn’t anyone else have tried to carve their hold?

The mark of hands.

Couldn’t anyone else have climbed the bones of old?

The bridge of man, its steps cobbled stones from sand

One way mirror, cracked and leering, watch us crawl

A coarse ascension, a vulgar dream dragged kicking back to the floods

A crass intrusion: the eyesore tower was crashed by swarms…

A herd of cackles, a school of flesh that scorns the touch

«The only face that scorns this fate is ours: self same, ripe to faint

Once down, the stench, the taint.

So raise the eyesore tower

We’ll raze the rows we felled

When stayed the hand of storms, down poured the fruit of arms.»

Цей натовп: м’ясисте озеро.

Натовпи, як маленькі хвилі, складки, як шкіра

свиноматка

Слабкий гуркіт, як плів і мова – бульйон, який тушкується живим

«Хто ти такий, щоб закидати свою сітку так широко й поглибити пасту?

Канібал, твої гачки кров глибоко в шкурі

Це теж пройде.

Нарешті ви знайдете себе.»

Хіба хтось інший не міг спробувати вирізати їх?

Знак рук.

Хіба хтось інший не міг піднятися на старі кістки?

Міст людини, його сходинки бруковані з піску

Дзеркало в одну сторону, тріснуте й хилиться, дивіться, як ми повзаємо

Грубо піднесення, вульгарний сон, який тягнув назад до повені

Грубе вторгнення: вежу, що б’є на очах, розбили зграї…

Стадо кудахтань, школа плоті, яка зневажає дотик

«Єдине обличчя, яке зневажає цю долю, –

Як тільки вниз, сморід, пляма.

Тож підніміть вежу, яка б’є на очах

Ми зрівняємо ряди, які впали

Коли трималася рука бурі, вниз сипав плід зброї».