Год Керосина - Drunk Mate

Мы ведь сжигаем время попросту, теряя тех, кто бороздил

Кто наспех рядом плыл по космосу, сегодня уже порознь

Твой новый друг лишь паразит, протянет в лучшем пару зим

«А ты не шутишь?»

«Нет, нужен скорее керосин!»

И я сжигаю до тла

Всё, что вижу

Я сжигаю, я сжигаю до тла

Чем ты дышишь

Я сжигаю до тла

Пищат мыши

Я сжигаю, я сжигаю до тла

Нету крыши

Я сжигаю до тла

То что ниже

Я сжигаю, я сжигаю до тла

Небо выше

Я сжигаю, я сжигаю до тла

Поле шишек

Я сжигаю до тла

(Стало тише, душу чищу)

Помнится, два года как опомнился,

Но на пол-лица носил урода, я был злодеем комикса

Я два года писал, но текст не мог никак наполниться

Я два года искал утех себе, душа — паломница

Шла дебрями пустыни, где ветрено и сильно

Обносило бедную без сил тупое пекло агрессивно

Блекло вера так светила, но меркла как светило

По меркам сего мира, не найдётся чуда, молчит лира

Виновен сам!

И кто сказал, что мне папира — небеса?

Но бедою окутан как японские леса

И вмиг из неба голоса ведут по нервам первый залп

«Ты тут так бедно всё слагал

Молил о помощи на поприще, но видел сам

Ты ведь сжигаешь время попросту, теряя тех, кто бороздил

Кто наспех рядом плыл по космосу, сегодня уже порознь

Твой новый друг лишь паразит, протянет в лучшем пару зим»

«А ты не шутишь?»

«Нет, держи скорее керосин!»

И я сжигаю до тла

Всё, что вижу

Я сжигаю, я сжигаю до тла

Чем ты дышишь

Я сжигаю до тла

Пищат мыши

Я сжигаю, я сжигаю до тла

Нету крыши

Я сжигаю до тла

То что ниже

Я сжигаю, я сжигаю до тла

Небо выше

Я сжигаю, я сжигаю до тла

Поле шишек

Я сжигаю до тла

(Стало тише, душу чищу)

Это пища для ума, и не будет слышно по утрам звучащий бас из рюкзака

Ведь то не фарс, манящий школьные сердца

Скорее барсы класса «массам животворящие текста»

Что гласно паства фастом скормит животрепещущим местам,

А мне все душно, будто Кришна, я цепляюсь за уступы

И попутно вижу, вишу, ведь теряюсь на маршрутах

Кушем тянет как Марракешом

«Пешим бежим!

Как так опешил?»

Fuck that passion!

Будто бы бешен, путы на пешку

Тьфу ты!

Кэшем пахнуть не должно то, что душой марается,

Но страхом между парой строк и пиршеством кончается

Любой позыв поэта, что хотел призов и хлеба

«Я сжигаю время попросту, теряя то, что бороздил

Кто наспех рядом плыл по космосу, сегодня уже порознь

Мой новый стих лишь паразит, протянет в лучшем пару зим»

«А ты не шутишь?»

«Нет, нужен скорее керосин!»

И я сжигаю до тла

Всё, что вижу

Я сжигаю, я сжигаю до тла

Чем ты дышишь

Я сжигаю до тла

Пищат мыши

Я сжигаю, я сжигаю до тла

Нету крыши

Я сжигаю до тла

То что ниже

Я сжигаю, я сжигаю до тла

Небо выше

Я сжигаю, я сжигаю до тла

Поле шишек

Я сжигаю до тла

(И я сжигаю, я сжигаю, сжигаю… Керосин!)

И я сжигаю до тла

Всё, что вижу

Я сжигаю, я сжигаю до тла

Чем ты дышишь

Я сжигаю до тла

Пищат мыши

Я сжигаю, я сжигаю до тла

Нету крыши

Я сжигаю до тла

То что ниже

Я сжигаю, я сжигаю до тла

Небо выше

Я сжигаю, я сжигаю до тла

Поле шишек

Я сжигаю до тла

(Стало тише, душу чищу)

Ми адже спалюємо час просто, втрачаючи тих, хто борознив

Хто поспіхом поруч плив по космосу, сьогодні вже порізно

Твій новий друг лише паразит, протягне в кращому пару зим

«А ти не жартуєш?»

«Ні, потрібен скоріше гас!»

І я спалю до тла

Все, що бачу

Я спалюю, я спалюю до попелу

Чим ти дихаєш

Я спалюю до тла

Їжуть миші

Я спалюю, я спалюю до попелу

Немає даху

Я спалюю до тла

Що нижче

Я спалюю, я спалюю до попелу

Небо вище

Я спалюю, я спалюю до попелу

Поле шишок

Я спалюю до тла

(Стало тихіше, душу чищу)

Пам'ятається, два роки як схаменувся,

Але на півособи носив виродка, я був лиходієм коміксу

Я два роки писав, але текст не міг ніяк наповнитися

Я два роки шукав втіх собі, душа паломниця

Ішла нетрами пустелі, де вітряно і сильно

Обносило бідну без сил тупе пекло агресивно

Блікло віра так світила, але меркла як світило

За мірками цього світу, не знайдеться дива, мовчить ліра

Винен сам!

І хто сказав, що мені папіра — небеса?

Але бідою оповитий як японські ліси

І вмить з неба голоси ведуть по нервах перший залп

«Ти тут так бідно все складав

Молив про допомогу на нищі, але бачив сам

Ти ж спалюєш час просто, втрачаючи тих, хто бороздив

Хто поспіхом поруч плив по космосу, сьогодні вже порізно

Твій новий друг лише паразит, простягне в кращому пару зим»

«А ти не жартуєш?»

«Ні, тримай швидше гас!»

І я спалю до тла

Все, що бачу

Я спалюю, я спалюю до попелу

Чим ти дихаєш

Я спалюю до тла

Їжуть миші

Я спалюю, я спалюю до попелу

Немає даху

Я спалюю до тла

Що нижче

Я спалюю, я спалюю до попелу

Небо вище

Я спалюю, я спалюю до попелу

Поле шишок

Я спалюю до тла

(Стало тихіше, душу чищу)

Це їжа для розуму, і не буде чутно вранці лунаючий бас з рюкзака

Адже то не фарс, що манить шкільні серця

Швидше барси класу «мас животворні тексту»

Що гласно паства фастом згодує животрепетним місцям,

А мені все душно, ніби Крішна, я чіпляюся за уступи

І попутно бачу, вішу, адже гублюсь на маршрутах

Кушем тягне, як Марракешом

«Пішаємо біжимо!

Як так розгубився?»

Fuck that passion!

Ніби шалений, пута на пішака

Тьху ти!

Кешем пахнути не повинно те, що душею брудиться,

Але страхом між парою рядків і бенкетом закінчується

Будь-який поклик поета, що хотів призів і хліба

«Я спалюю час просто, втрачаючи те, що борознив

Хто поспіхом поруч плив по космосу, сьогодні вже порізно

Мій новий вірш лише паразит, протягне в кращій парі зим»

«А ти не жартуєш?»

«Ні, потрібен скоріше гас!»

І я спалю до тла

Все, що бачу

Я спалюю, я спалюю до попелу

Чим ти дихаєш

Я спалюю до тла

Їжуть миші

Я спалюю, я спалюю до попелу

Немає даху

Я спалюю до тла

Що нижче

Я спалюю, я спалюю до попелу

Небо вище

Я спалюю, я спалюю до попелу

Поле шишок

Я спалюю до тла

(І я спалюю, я спалюю, спалюю... Гас!)

І я спалю до тла

Все, що бачу

Я спалюю, я спалюю до попелу

Чим ти дихаєш

Я спалюю до тла

Їжуть миші

Я спалюю, я спалюю до попелу

Немає даху

Я спалюю до тла

Що нижче

Я спалюю, я спалюю до попелу

Небо вище

Я спалюю, я спалюю до попелу

Поле шишок

Я спалюю до тла

(Стало тихіше, душу чищу)