Famelicose - Drunk Mate

В поисках вечного клэша

В болотах из копоти и суеты

На ощупь я чувствую бреши

Опыт закроет их, но не внутри

Ведь это не бой с вами скорее бой с тенью

Куда не посмотришь, летят тумаки

Что не хук справа, потом джеб слева

И уже на скорой покидаешь ринг

Эго топит всегда непомерно

Пока ты не понял, что важен мотив

И в жопу систему, где в каждой проблеме

Решением будет опять карантин

Четыре стены были вынужденной мерой

Да не надо забывать, почему в этом стиль

И всё-таки забавы ради даже не поверишь

Что пишу нормально темы лишь когда я один

Потому что это способ убежать от тоски

Я веду себя закрыто, хотя лезу в толпу

Это битва интроверта за его стимул жить

Вдох и кашель, весь лоб в поту

Слышь, да мне страшно, но шаг во мглу

И крышу сносит как дом на льду

Мир выше — краше, но лежит в гробу

Помню тут однажды поставил выбор

Лучше быть собой или быть любимым?

Покрыть стихи или их рожи пылью?

Очевиден ответ как труп в могиле

И пускай меня не примут в их стадо

Буду сам прорываться на пути до заветных мирозданий

Дабы после говорили: «нам жесть как досадно,

Но мы правда хотим видеть тебя в нашей компании»

Это уж вряд ли

Да покуда со мной рядом только вера в небеса и люди, которых они послали

Чудо хочет показаться невозможным для того

Чтобы не стать, в первую очередь, знанием

Грудь сдавливает ощущение внутри

Что давно пора изъяны выкинуть из головы

Хватит пить и кутить, это ведёт в тупик

Да, я ворчу как старик, хотя мне двадцать три

Будь собранней

Помни, для чего ты на битах, чтобы мигом зачитать?

Нет, это может каждый, даже не задача

Прежде, как автор, ты должен орудовать словом

Свет опалит тебя через песни

Когда в них будет сокровенная честность

Зачем ложь в тексте?

Он слишком пресен?

Тогда пиши уж как Хорст Вессель

Нет

Это не твоё, мы же знаем это оба

Ты слов собиратель как Монтэг в бегстве

И душою не лукавя на листах

Можешь только поймать слог чудесный

Буревестник — алкоголизм

И желание быть известным поломает механизм

В нашем мире настоящий, куда больше стоит

Чем любой твой надуманный каприз

Так что с нас уже хватит нотаций

Хочешь победы?

Так больше старайся

Надо поесть?

Тогда хватит валяться

Снова депрессия,

А где твои яйца?

Чаще слушай меня, а не их провокации

Ты же не зря сидишь дома как в карцере

Это не поводы сгинуть, а повод работать и не расслабляться

Откуда сей голос?

Отвечу спокойно, не вторя допросам

Я просто пишу, как умею

Пока мне велит нескончаемый голод

Что это?

Хобби, да жажда славы с доходом?

Но ощущаю лишь голод, мной управляет мой голод

Голод

Сколько слов надо, когда ты полон до края,

Но ощущаешь лишь голод, мной управляет мой голод

Голод

Вроде спокоен, хоть вопль громче с годами

Ты ощущаешь лишь голод, тут управляет твой голод

Голод

Бьёт без пощады, но я ему благодарен

Ведь ощущая лишь голод, работа будет готова

У пошуках вічного клешу

У болотах з кіптяви і суєти

На дотик я відчуваю проломи

Досвід закриє їх, але не всередині

Адже це не бій з вами швидше бій з тінню

Куди не подивишся, летять тумаки

Що не хук справа, потім джеб ліворуч

І вже на швидкій залишаєш ринг

Його топить завжди непомірно

Поки ти не зрозумів, що важливий мотив

І в жопу систему, де в кожній проблемі

Рішенням буде знову карантин

Чотири стіни були вимушеним заходом

Так не треба забувати, чому в цьому стиль

І все-таки заради заради навіть не повіриш

Що пишу нормально теми лише коли я один

Тому що це спосіб втекти від туги

Я поводжуся закрито, хоча лізу в натовп

Це битва інтроверта за його стимул жити

Вдих і кашель, весь лоб у поту

Чуєш, так мені страшно, але крок у імлу

І дах зносить як будинок на льоду

Світ вище — красивіший, але лежать у труні

Пам'ятаю тут якось поставив вибір

Краще бути собою чи бути коханим?

Покрити вірші чи їхні рожи пилом?

Очевидна відповідь як труп у могилі

І нехай мене не приймуть у їх стадо

Сам прориватимусь на шляху до заповітних світобудов

Щоб потім говорили: «Нам жерсть як прикро,

Але ми правда хочемо бачити тебе в нашій компанії»

Це вже вряд лі

Так поки зі мною поруч тільки віра в небеса і люди, яких вони послали

Чудо хоче здатися неможливим для того

Щоб не стати, насамперед, знанням

Груди стискають відчуття всередині

Що давно час вади викинути з голови

Досить пити і кутити, це веде в тупик

Так, я ворчу як старий, хоча мені двадцять три

Будь зібраною

Пам'ятай, навіщо ти на битах, щоб миттю зачитати?

Ні, це може кожен, навіть не завдання.

Насамперед, як автор, ти маєш орудувати словом

Світло обпалить тебе через пісні

Коли в них буде потаємна чесність

Навіщо брехня в тексті?

Він надто прісний?

Тоді пиши вже як Хорст Вессель

Ні

Це не твоє, ми знаємо це обидва

Ти слів збирач як Монтег у втечі

І душою не лукавячи на листах

Можеш тільки зловити чудесний склад

Буревісник — алкоголізм

І бажання бути відомим поламає механізм

У нашому світі справжній, куди більше коштує

Чим будь-яка твоя надумана примха

Так що з нас уже вистачить нотацій

Хочеш перемоги?

Так більше намагайся

Треба поїсти?

Тоді вистачить валятися

Знову депресія,

А де твої яйця?

Частіше слухай мене, а не їх провокації

Ти ж недаремно сидиш удома як у карцері

Це не приводи згинути, а привід працювати і не розслаблятися

Звідки цей голос?

Відповім спокійно, не повторюючи допитів

Я просто пишу, як вмію

Поки що мені велить нескінченний голод

Що це?

Хобі, так жадоба слави з доходом?

Але відчуваю лише голод, мною керує мій голод

Голод

Скільки слів треба, коли ти повний до краю,

Але відчуваєш лише голод, мною керує мій голод

Голод

Начебто спокійний, хоч крик гучніший з роками

Ти відчуваєш лише голод, тут керує твій голод

Голод

Б'є без пощади, але Я вдячний

Адже відчуваючи лише голод, робота буде готова