Vis-a-vis - Дмитрий Хворостовский

Я смотрю в зеркало,

И в зеркале маячит неузнавание.

Только одиночество, мой визави,

Не оставляет меня денно и нощно.

Дьявольское молчание раздирает рот.

Сердце, как сумасшедший в смирительной рубашке,

Колотится о грудную клетку.

Оно рвется наружу, чтобы ищейкой помчаться по твоим следам.

Ты не со мной.

Ты выбрала его.

Я потерялся.

Я потерял свой покой, свой свет, своё «завтра».

Прости мне мою муку, моё несогласие —

Я буду надеяться, ждать,

Что когда-нибудь.

когда-нибудь ты вернёшься.

Вернёшься ко мне.

Знаешь, а ведь это правда —

Иногда

_______________от любви

_____________________________________ умирают…

Я дивлюся в дзеркало,

І в дзеркалі маячить невпізнання.

Тільки самотність, мій візаві,

Не залишає мене вдень і вночі.

Диявольське мовчання роздирає рота.

Серце, як божевільний у смирительной сорочці,

Колотиться про грудну клітку.

Воно рветься назовні, щоб шукачем помчати по твоїх слідах.

Ти не зі мною.

Ти вибрала його.

Я загубився.

Я втратив свій спокій, своє світло, своє «завтра».

Вибач мені моє борошно, моя незгода —

Я сподіватимусь, чекати,

Що колись.

коли-небудь ти повернешся.

Повернешся до мене.

Знаєш, а бо це правда —

Іноді

_______________від любові

_____________________________________ помирають…