Необратимость - DIGIMORTAL

Я погружаю руки в кислоту, смывая с них кровь,

Но эти бурые пятна навсегда въелись в грубую кожу.

Бесконечная исповедь не искупленных грехов

Не приводит к спасению, и я только их множу.

Не прощен,

Обезличен.

Растворен в пустоте.

И катастрофичен.

Мне тяжело, ты видишь?

Я рвусь на куски, смотри!

Мой крик беззвучный ты слышишь?

Силой надежды меня удержи!

Ты угасаешь в коридорах

Моей утратившей веру души…

Агония тебя уносит

И ярость сжигает меня изнутри…

Я схожу с ума крича: «Дыши!»

Необратимость судьбы там, где ложь стала правдой.

Ты расцветала, укрывшись в моей чудовищной лжи.

Но безжалостный ветер осени срывает все мои маски,

И в кровь разбитые губы молят меня: «Не держи!»

Не прощен,

Обезличен.

Растворен в пустоте.

И катастрофичен.

Мне тяжело, ты видишь?

Я рвусь на куски, смотри!

Мой крик беззвучный ты слышишь?

Силой надежды меня удержи!

Ты угасаешь в коридорах

Моей утратившей веру души…

Агония тебя уносит

И ярость сжигает меня изнутри…

Я схожу с ума крича: «Дыши!»

Я смотрю с содроганьем души в твой холодный зрачок,

Но нежность лезвия с болью несопоставима.

Избавляясь от бурых пятен, я срезаю кусками плоть,

Экзистенция страха и лжи внутри нас неистребима.

Не прощен,

Обезличен.

Растворен в пустоте.

И катастрофичен.

Мне тяжело, ты видишь?

Я рвусь на куски, смотри!

Мой крик беззвучный ты слышишь?

Силой надежды меня удержи!

Ты угасаешь в коридорах

Моей утратившей веру души…

Агония тебя уносит

И ярость сжигает меня изнутри…

Я схожу с ума крича: «Дыши!»

Я занурюю руки в кислоту, змиваючи з них кров,

Але ці бурі плями назавжди в'їлися в грубу шкіру.

Нескінченна сповідь не викуплених гріхів

Не призводить до порятунку, і тільки їх множу.

Непрощений,

Знеособлений.

Розчинений у порожнечі.

І катастрофічний.

Мені важко, ти бачиш?

Я рвусь на шматки, дивись!

Мій крик беззвучний ти чуєш?

Силою надії мене утримай!

Ти вгасаєш у коридорах

Моєї душі, що втратила віру.

Агонія тебе забирає

І лють спалює мене зсередини…

Я схожу з розуму кричачи: «Дихай!»

Незворотність долі там, де брехня стала правдою.

Ти розцвітала, сховавшись у моїй жахливій брехні.

Але безжальний вітер осені зриває всі мої маски,

І в кров розбиті губи благають мене: «Не тримай!»

Непрощений,

Знеособлений.

Розчинений у порожнечі.

І катастрофічний.

Мені важко, ти бачиш?

Я рвусь на шматки, дивись!

Мій крик беззвучний ти чуєш?

Силою надії мене утримай!

Ти вгасаєш у коридорах

Моєї душі, що втратила віру.

Агонія тебе забирає

І лють спалює мене зсередини…

Я схожу з розуму кричачи: «Дихай!»

Я дивлюся з здриганням душі в твій холодну зіницю,

Але ніжність леза з болем непорівнянна.

Позбавляючись бурих плям, я зрізаю шматками плоть,

Екзистенція страху і брехні всередині нас невигубна.

Непрощений,

Знеособлений.

Розчинений у порожнечі.

І катастрофічний.

Мені важко, ти бачиш?

Я рвусь на шматки, дивись!

Мій крик беззвучний ти чуєш?

Силою надії мене утримай!

Ти вгасаєш у коридорах

Моєї душі, що втратила віру.

Агонія тебе забирає

І лють спалює мене зсередини…

Я схожу з розуму кричачи: «Дихай!»