Sturmesnacht - Die Streuner

Es war in dunkler Sturmesnacht so hat man uns gesagt

Blitze zuckten und erhellten jäh die finstre Nacht

Der Donner grollte um das Schloß, so sagte man uns frei

Und von dem Nordostturm erhob sich grausiges Geschrei

Kein Biest und auch kein Banshee wars, und auch kein böser Fluch

Gefangne nicht im Todeskampf, Dämon gebannt durch Spruch

Kein Geist der lauthals stöhnte, keine Seel in Angst und Bang

Es war der Gräfin Singen, denn sie übte nächtelang

Die Gräfin war fest überzeugt daß sie ein Barde sei

Und dadurch wurde Leben unter ihr zur Quälerei

Man mußte lauschen wenn sie sang und lächelnd ihr zuhörn

Und ihre goldne Stimme, jedes Vogels Traum, beschwörn

Die Gräfin war vermählt, sie meinte unter ihrem Stand

So kam es, daß ihr lieber Mann nicht einmal Frieden fand

Nicht nur daß er ertragen mußt ihr Singen jede Nacht

Still leidend ward für jedes Falsch verantwortlich gemacht

Es war in dunkler Sturmesnacht so hat man uns zitiert

Das muß der Grund gewesen sein daß nichts sich hat gerührt

Als plötzlich die Musik verklang… dann als der Tag anbrach

Die Diener fanden daß die Gräfin tot im Turme lag

Herolde kamen um zu sehn ob falsches Spiel geschah

Befragten alle gründlich was des Nachts ein jeder sah

Ganz überraschend kam ein Umstand schnell ans Tageslicht:

Für jeden Schritt des Grafen nachts verbürgte jemand sich

Die Schloßbewohner kamen von sich aus, allein, zu zwein

Zu schwören daß der Graf des Nachts nicht einmal war allein

Obwohl der Turm verschlossen war, die Tür mit Schlüsseln zwei

So war von jedem Tatverdacht der Graf eindeutig frei

Nach einer Weile rief man ihren Tod als Selbstmord aus

Und jeder in der Gegend zog Zufriedenheit daraus

Es war kein Urteil dem man besser widersprechen sollt

Doch fragt man sich warum sie ihre Laute essen wollt

Нам сказали, що це було темної бурхливої ​​ночі

Спалахнула блискавка і раптом осяяла темну ніч

Навколо замку прогримів грім, тож нам сказали вільні

І з північно-східної вежі піднявся жахливий крик

Це був не звір і не банші, і це також не було зле прокляття

Не спійманий передсмертними агонами, демон, вигнаний заклинанням

Жодного духу, що голосно стогнав, ані душі в страху й тривозі

Це співала графиня, бо вправлялася всю ніч

Графиня була твердо впевнена, що вона бард

І через це життя серед неї стало тортурою

Треба було слухати, коли вона співає, і слухати її з посмішкою

І поклич її золотий голос, мрію кожної пташки

Графиня була заміжня, вона мала на увазі нижчий її клас

Так сталося, що її милий чоловік навіть не знайшов спокою

Мало того, що йому доводиться терпіти її спів щовечора

Страждання в мовчанні звинувачували у кожній кривді

Це було темної, штормової ночі, тому нас процитували

Це, мабуть, було причиною, чому нічого не рухалося

Коли раптом музика затихла… потім, як настав день

Слуги виявили, що графиня мертва у вежі

Герольди прийшли подивитися, чи не сталася фальшива гра

Усіх ретельно розпитав, що кожен бачив за ніч

Як не дивно, швидко з’явився один факт:

За кожен крок графа вночі хтось поручився

Мешканці замку прийшли самі, поодинці, парами

Заприсягтися, що вночі граф був не один

Хоча вежа була замкнена, дверей з ключами два

Отже, граф явно не мав жодних підозр

Через деякий час її смерть було визнано самогубством

І всі навколо отримували від цього задоволення

Це не було судове рішення, якому слід заперечити

Але дивується, чому вона хоче з’їсти свою лютню