У моей могилы - DEFORM

Я так и не научился жить

В потоке дней, превратившись в пепел.

Уже нам поздно себя изменить…

Иду туда, где давно я не был.

Гранит плиты заметёт метель —

Ты позабудешь сюда дорогу.

Земля тепла, как твоя постель,

И нет прощенья мне…

Я так и не научился ждать,

Любить и верить в прощенье неба.

И мне забвенья не избежать,

И не дождаться объятий лета.

В осенний день я прольюсь дождём,

Весенним днём стану талым снегом.

Мою мольбу перекроет стон,

Мои слова разлетятся пеплом.

Как ярко светило солнце!

Как ярок весенний свет!

Когда, истекая кровью,

Я шёл, оставляя след.

Осколком Луны разбитой

Покрыта твоя Земля!

Здесь ветром с дождём побитый

У своей могилы я!

Я отделяю зёрна от плевел,

Я расщепляю атом стыда.

В калейдоскопах различных судеб

Пытаюсь я отыскать себя.

Когда покину пределы Вселенной,

Когда зажжётся моя звезда,

Наступит время сорваться с неба —

Я буду падать, сгорая дотла.

Раскройся мрачный гроб,

Проснись родитель милый.

Утешь своих детей,

Стоящих у могилы,

Промокших под дождём…

Так, не познав покоя,

Мы снова день за днём

Ждём нового героя

Я так і не навчився жити

У потоку днів, перетворившись на попіл.

Вже нам пізно себе змінити.

Іду туди, де давно я не був.

Граніт плити помітить хуртовина —

Ти забудеш сюди дорогу.

Земля тепла, як твоя постіль,

І немає прощення мені...

Я так і не навчився чекати,

Любити і вірити в прощення неба.

І мені забуття не уникнути,

І не дочекатися обіймів літа.

В осінній день я прольюся дощем,

Весняним днем ​​стану талим снігом.

Моє благання перекриє стогін,

Мої слова розлетяться попелом.

Як яскраво світило сонце!

Як яскраве весняне світло!

Коли, стікаючи кров'ю,

Я ішов, залишаючи слід.

Осколком Місяця розбитого

Покрита твоя Земля!

Тут вітром із дощем побитий

У своєї могили я!

Я відділяю зерна від плевел,

Я розщеплюю атом сорому.

У калійдоскопах різних доль

Намагаюся я знайти себе.

Коли покину межі Всесвіту,

Коли запалиться моя зірка,

Настане час зірватися з неба —

Я падатиму, згоряючи вщент.

Розкрийся похмура труна,

Прокинься батько милий.

Втіш своїх дітей,

Тих, що стоять біля могили,

Промоклих під дощем.

Так, не пізнавши спокою,

Ми знову день за днем

Чекаємо на нового героя