The Forsaken Earth - Decembre Noir

Unhallowed soil among feet and body

Enslaved by the smoke of steel machines

Inside a poisoned garden from God’s hand

My pathway of the nothingness

Bitterness licks my wounds and my lips

When I look through the ruins of my streets

And I pray for my dead brothers and sisters

Without peace inside my confused mind

Painted in grey is the barren fatherland

Fallen with the failed king upon life’s chessboard

Like the proud warrior’s hearts

I am the last — I am the blood — I am the doomed man

My longest journey has just begun

Inside a labyrinth of thorns and blood

So far away from the human nature

Deep within a tomb of atonement

With sorrow in sleepy eyes I crawl away

In the cold rain

But carried by hope and faith

I follow — red rivers — full of despair

To the gates of the hidden sun

For my tomorrow without pain… without pain

Unhallowed soil among feet and body

Enslaved by the smoke of steel machines

Inside a poisoned garden from God’s hand

My pathway of the nothingness

Bitterness licks my wounds and my lips

When I look through the ruins of my streets

And I pray for my dead brothers and sisters

Without peace inside my confused mind

I am the last — The isolation — The blood — The mourning — I am the forsaken

earth

Unhallowed soil among feet and body

Enslaved by the smoke of steel machines

Inside a poisoned garden from God’s hand

My pathway of the nothingness

Неосвячений ґрунт серед ніг і тіла

Поневолений димом сталевих машин

Всередині отруєного саду з Божої руки

Мій шлях ніщо

Гіркота облизує мої рани й губи

Коли я дивлюся крізь руїни своїх вулиць

І я молюсь за своїх померлих братів і сестер

Без спокою в моєму розгубленому розумі

Пофарбована в сірий колір – безплідна батьківщина

Впав разом із невдалим королем на шаховій дошці життя

Як серця гордих воїнів

Я останній — я кров — я приречена людина

Моя найдовша подорож тільки розпочалася

Всередині лабіринту тернів і крові

Так далеко від людської природи

Глибоко в гробниці спокути

Із сумом у сонних очах я відповзаю

Під холодним дощем

Але несені надією та вірою

Я їду — за червоними річками — повний відчаю

До воріт прихованого сонця

Для мого завтра без болю… без болю

Неосвячений ґрунт серед ніг і тіла

Поневолений димом сталевих машин

Всередині отруєного саду з Божої руки

Мій шлях ніщо

Гіркота облизує мої рани й губи

Коли я дивлюся крізь руїни своїх вулиць

І я молюсь за своїх померлих братів і сестер

Без спокою в моєму розгубленому розумі

Я останній — Ізоляція — Кров — Траур — Я покинутий

земля

Неосвячений ґрунт серед ніг і тіла

Поневолений димом сталевих машин

Всередині отруєного саду з Божої руки

Мій шлях ніщо