Distant and Unreachable - Decembre Noir

All my tears are gone

Only coldness remains

In the shade of my existence

Behind these lifeless walls

Dead flies in rusty corners

This house is lonely

Like my bleeding heart

Between silence and shards

A burnt out candle

The stench of farewell

In empty rooms

'Cause all hope has left the town

Now I will go away forever

To the end of the world

With broken wings

And with a million tears in my hands…

So I walk into the dark

With the city lights in my back

Surrounded by the night

The best time to clean my mind

Along the road to nowhere

With uncertainty in my eyes

Looking for the great answer

Who or what I have become

Along the road to nowhere

With uncertainty in my eyes

To find myself again

In this mental labyrinth of eternal detours

With smiling barred doors

Where fears and depressions lurk

Like hungry wolves for injured prey

'Cause all my tears I’ve cried

For so much sorrow and pain

Some ends are new beginnings

But the darkness will remain the same

Through the deepest forest of my soul

And the eerie swamp of the fallen ones

Across vast hills of skulls and bones

Death is everywhere

And with the face against the storm

So many miles away from home

Now everything seems so clear

At this point of no return

Upon the battlefield of my dread

Where all the shadows dwell

I’m hearing echoes of the dead

In this forsaken hell

Without tears in mournful eyes

Step by step with feet and hands

Through tragedies of life’s demise

Death is the last grain of sand

So I walk into the dark

With the city lights in my back

Surrounded by the night

The best time to clean my mind

Усі мої сльози зникли

Залишається тільки холод

У тіні мого існування

За цими неживими стінами

Мертві мухи в іржавих кутках

Цей будинок самотній

Як моє серце, що кровоточить

Між тишею і осколками

Догоріла свічка

Сморід прощання

У порожніх кімнатах

Бо вся надія покинула місто

Тепер я піду назавжди

На край світу

Зі зламаними крилами

І з мільйоном сліз у руках…

Тож я йду в темряву

З вогнями міста в моїй спині

В оточенні ночі

Найкращий час, щоб очистити мій розум

По дорозі в нікуди

З невпевненістю в очах

Шукаю чудову відповідь

Ким або ким я став

По дорозі в нікуди

З невпевненістю в очах

Щоб знову знайти себе

У цьому розумовому лабіринті вічних обходів

З усміхненими заґратованими дверима

Де ховаються страхи і депресії

Як голодні вовки до пораненої здобичі

Тому що всі свої сльози я виплакала

За стільки горя й болю

Деякі кінці – це нові починання

Але темрява залишиться такою ж

Найглибшим лісом моєї душі

І моторошне болото загиблих

Через величезні пагорби черепів і кісток

Смерть всюди

І обличчям проти бурі

Так за багато миль від дому

Тепер усе здається таким ясним

На цій точці не повернення

На полі бою мого страху

Де живуть усі тіні

Я чую відлуння мертвих

У цьому покинутому пеклі

Без сліз у скорботних очах

Крок за кроком ногами та руками

Через трагедії загибелі життя

Смерть — остання піщинка

Тож я йду в темряву

З вогнями міста в моїй спині

В оточенні ночі

Найкращий час, щоб очистити мій розум