Defiance of Death - Dark Fortress

Twenty Norsemen ahorse, clad in furs and gloomy armour tread the roads of mist

Among the ancient mountains, passage to beyond the realms of man

Passing crypts of kings and wizards, of priests and noble leaders

A valley filled with fog, travel without light

The gate was magnificent, like sculptured of ice, shimmering through the misty

veil

With a blue light of unearthly origin

Beyond was another valley, surrounded by an unconquerable wall of mountains

It was of purest, gleaming white except for the sky

Which was black and starless

And a pale looming fullmoon hung in the midnightly scene

Below’s a frozen river, and trees like giant, misshapen skeletons

And the black stone monument on a crystal hill

Bathed in the moonlight like a pock wound on porcelain skin

Onward, ever onward…

With swords drawn the Norsemen stormed into the castle’s hall

Spirits of the damned, cursed to drift forever

Hellish shapes of stone, wicked claws and fangs

Tearing in bloodlust the flesh from the bones

The Norsemen were falling like flies

But only the strongest, the greatest of all could climb the highest spire

(Atop the highest spire)

Atop the highest spire, stare into the night

See the constellions black on blackest night

The burning wheels and machinations, that keep the world on turning

And the chaos deep within

Feel rage and madness, boiling hatred and the will to survive

Sight becomes a tunnel, a vortex of unshining stars

And what remains is silence…

Двадцять скандинавів на коні, одягнені в хутро й похмурі обладунки, ступають дорогами туману

Серед стародавніх гір – вихід за межі людських царств

Повз склепів королів і чаклунів, священиків і знатних вождів

Долина, заповнена туманом, подорожуйте без світла

Ворота були чудові, як скульптура з льоду, що мерехтіла крізь туман

вуаль

З синім світлом неземного походження

Позаду була ще одна долина, оточена непереможною стіною гір

Він був найчистішим, блискучим білим, за винятком неба

Який був чорний і беззірковий

І блідий повний місяць висів у опівнічній сцені

Нижче замерзла річка і дерева, схожі на гігантські деформовані скелети

І пам’ятник із чорного каменю на кришталевому пагорбі

Купаний у місячному світлі, як кишкова рана на порцеляновій шкірі

Вперед, завжди вперед…

З витягнутими мечами скандинави увірвалися до зали замку

Духи проклятих, прокляті, пливуть вічно

Пекельні форми каменю, злі кігті й ікла

Вириваючи кровожадну плоть з кісток

Скандинавці падали, як мухи

Але піднятися на найвищий шпиль міг лише найсильніший, найбільший із усіх

(На вершині найвищого шпиля)

На найвищому шпилі дивіться в ніч

Побачте чорні сузір’я в найчорнішу ніч

Палаючі колеса та махінації, які змушують світ крутитися

І хаос глибоко всередині

Відчуйте лють і божевілля, кипучу ненависть і бажання вижити

Зір перетворюється на тунель, на вихор неблискучих зірок

А залишається тиша…