Les Jardins Des Promesses - Cristina Marocco

C’est le bruit de l’enfance qui passe

Et qui laisse des traces

Le passéredessine ma vie

Et quelques fois l’efface

Les paroles et les voix qu’on attend

Un peu comme des promesses

Et les rêves de la nuit qui murmurent

Les fables les plus douces

J’ai gardétoutes les fleurs de l’enfance

Avec leurs inquiétudes

J’ai gardéleurs pétales fanés

Comme une vieille habitude

Et je ne voudrais rien de la vie

Qu’une longue caresse

Dans le doux de tes bras oùje pose,

Oùje laisse ma tendresse

Et quelquefois, le cњur serré,

Je me perds au premier coin de mon passé,

Tous nos rêves… Tous nos gestes… Et nos secrets

Sont au fond de mon âme

C’est làque j’ai caché…

Nos premiers mots, nos premiers pas,

Et ces montagnes de nous que tu ne sais pas,

Nos orages, nos rivières, et nos vallées

Sont tout comme les paysages qu’on aurait voulu dessiner,

Je me perds àvouloir toujours tellement chercher.

Les jardins de l’enfance se taisent et jamais ne se fanent

Ils se mêlent ànos jours, ànos nuits et àtous nos poèmes

Ils sont làcomme des paysages recouverts de poussière

Ils sont làcomme les grands voyages que l’on n’ose plus faire

Mais quelquefois, le cњur serré,

Je me perds au premier coin de mon passé,

Tous nos rêves… Tous nos gestes… et nos secrets

Sont au fond de mon âme…

C’est làque j’ai caché…

Nos premiers mots, nos premiers pas,

Et ces montagnes de nous que tu ne sais pas,

Nos murmures et nos promesses entremêlés

Sont tout comme les paysages qu’on aurait pu dessiner,

Je me perds àvouloir toujours tellement chercher.

Les jardins de l’enfance quelquefois voudraient nous laisser libres

Mais leurs fleurs et leurs arbres souvent nous empêchent de vivre.

(Merci àPSOLE pour cettes paroles)

Це звук дитинства, що проходить

І залишаючи сліди

Минуле перемальовує моє життя

А іноді стерти

Слова та голоси, яких ми очікуємо

схожі на обіцянки

І шепіт сни ночі

Найсолодші байки

Я зберіг усі квіти дитинства

Зі своїми турботами

Я зберіг їхні зів’ялі пелюстки

Як стара звичка

І я б нічого від життя не хотів

ніж довгі ласки

У м'якості твоїх рук, де я лежав,

Де лишу свою ніжність

А іноді з тяжким серцем,

Я гублюся в першому куточку свого минулого,

Усі наші мрії... Усі наші жести... І наші таємниці

Глибоко в моїй душі

Ось де я сховався...

Наші перші слова, наші перші кроки,

І ці наші гори, яких ти не знаєш,

Наші бурі, наші річки і наші долини

Схожі на пейзажі, які ми хотіли б намалювати,

Я гублюся від постійного бажання шукати.

Сади дитинства мовчать і ніколи не в’януть

Вони змішуються з нашими днями, нашими ночами і всіма нашими віршами

Вони там, як краєвиди, вкриті пилом

Вони там, як великі подорожі, на які ми більше не наважуємось

Але іноді з важким серцем,

Я гублюся в першому куточку свого минулого,

Усі наші мрії... Усі наші жести... і наші секрети

Глибоко в моїй душі...

Ось де я сховався...

Наші перші слова, наші перші кроки,

І ці наші гори, яких ти не знаєш,

Наші шепіти і наші обіцянки переплелися

Схожі на пейзажі, які ми могли б намалювати,

Я гублюся від постійного бажання шукати.

Сади дитинства іноді хотіли б залишити нас вільними

Але їхні квіти та їхні дерева часто заважають нам жити.

(Спасибі PSOLE за ці тексти)